Про це повідомляє Суспільне.
Садиба стала не лише фермою, а й місцем відпочинку для родини та гостей. Площа садиби – понад пів гектара. Тут розташовані дім і господарські приміщення, ростуть вічнозелені дерева та декоративні кущі. Відвідувачі можуть провести час серед тварин та спробувати місцеву молочну продукцію.
Ніна Лавренко розповіла, що переїхати до В’юнища вирішили тоді, коли їхнє господарство на Київщині почало розширюватися: кіз ставало більше, а місця для їх утримання не вистачало. Тому сім’я облаштувала нову садибу та ферму в селі.
«Ми придбали маленький будинок на краю села після тривалого пошуку. Тут майже немає інфраструктури й постійних мешканців, переважно – дачі. Наш будинок у кінці вулиці. Поряд відкриті простори й ліс із галявинами, де можна випасати кіз», – розказала Ніна Лавренко.
Зі слів фермерки, за фахом вона юристка, однак любов до кіз змінила її професійний шлях – зараз вона повністю займається фермерством. Власниця ферми розповіла, що головна особливість господарства – англо-нубійські кози.
Спочатку подружжя шукало інформацію про породу в інтернеті, а у 2015 році привезло з-за кордону трьох кіз та козлика. Згодом до стада додали ще одного самця. Попередньо фермери вивчили, як правильно годувати й утримувати тварин, складати раціон, щоб кози отримували всі необхідні мікро- та макроелементи.
Зі слів Ніни Лавренко, довкола їхнього будинку є реліктові луки з різнотрав’ям, яким кози харчуються на випасі, самі обираючи потрібні рослини. На зиму необхідно заготовити достатньо кормів, а ще – мати знання з ветеринарії, щоб стежити за здоров’ям тварин.
«Спочатку планували займатися племінним розведенням, але зараз на це невеликий попит, тому утримуємо кіз для молока, сиру й масла – продукції для себе та продажу. Молоко нубійських кіз має ніжний смак без специфічного запаху, воно нагадує пломбір. Сир теж справжній делікатес – стовідсотково з молока, з натуральним покриттям. Ми робимо так, щоб він зберігав поживні властивості. А ще кози дарують відчуття спокою: вони добрі, прив’язуються до людей і особливо люблять дітей, які приїжджають на ферму. Недарма вона має назву “Шляхетна коза” – ці тварини справді шляхетні: розумні, привітні й красиві, хоча потребують уваги цілодобово», – говорить фермерка.
