Херсонщина сьогодні – це приклад регіону, де земля працює, люди працюють, урожай є, але економіка не рухається. Не через брак виробництва, а через страх. Зерно вирощене, але продати його майже неможливо. І не тому, що немає покупця, а тому, що врожай нікому забрати, пише agronews.ua.
Читай нас також у Viber та Telegram.
Ця проблема не нова, але зараз вона перетворилася на замкнене коло, яке загрожує не лише окремим господарствам, а цілій аграрній екосистемі прифронтового Півдня. І якщо не говорити про неї чесно й системно – наступний сезон може просто не відбутися.
Про масштаби та детальні причини логістичної кризи на Херсонщині, а також способи її розв’язання, розповів Сергій Сорокунський, співзасновник ФГ «Сапфір Агро».
Після деокупації Херсонщини аграрії зіткнулися з парадоксальною ситуацією: формально регіон працює, поля засіваються, врожай збирається, але логістичні ланцюги фактично зруйновані.
Ключова проблема – страх логістичних компаній і водіїв. Перевізники не хочуть заїжджати в регіон через постійні обстріли, активність дронів і загальний образ Херсонщини як «зони підвищеного ризику».
Особливо це стосується небезпечних вантажів – пального, добрив, а також великотоннажних зерновозів.
У підсумку фермери змушені обдзвонювати десятки компаній, щоб знайти хоча б одну машину. Якщо раніше це вирішувалося за один дзвінок, сьогодні – це десятий або п’ятнадцятий контакт без гарантії результату. У несезон це ще можливо пережити. У сезон – ні.
Замкнене коло: зерно – гроші – пайовики
Неможливість стабільно вивозити зерно запускає ланцюгову реакцію. Зерно не продається – гроші не надходять – фермер не може вчасно розрахуватися з пайовиками. Починається соціальна напруженість.
Частина пайовиків розуміє ситуацію: вони живуть у тих самих умовах, бачать обстріли, знають, як працює регіон. Але значна частина – ні. Для них затримка виплат є проблемою конкретного фермера, а не системним наслідком війни.
У хід ідуть погрози забрати паї, передати землю іншому орендарю або «обробляти самостійно». На практиці це часто неможливо – через мінування, близькість до лінії вогню, відсутність техніки й фахівців, які готові туди їхати. Але сама напруженість залишається й виснажує фермерів не менше, ніж фінансові втрати.
Чому ринок сам це не виправить?
Важливо чесно визнати: проблема з логістикою не розв’яжеться силами ринку. Страх не компенсується підвищеним тарифом. Навіть якщо фермер готовий платити більше, ключове питання – готовність водія їхати.
Сьогодні логістика на Херсонщині тримається на поодиноких людях, які або живуть у регіоні, або свідомо беруть на себе ризик. Але цього критично недостатньо для обсягів, з якими працює аграрний бізнес. Один водій може вивезти десятки тонн, а господарству потрібні сотні ходок за сезон.
Що може розірвати замкнене коло:
- Державна участь у страхуванні ризиків логістики. Не декларативна, а реальна: страхування техніки, вантажів і життя водіїв, субсидування таких програм або створення спеціальних логістичних коридорів для аграрної продукції з прифронтових регіонів.
- Гарантовані логістичні оператори – через державно-приватне партнерство. Це можуть бути компанії, які працюють за спеціальними умовами, з компенсацією ризиків і чіткими протоколами безпеки.
- Локальні перевалочні та зберігальні хаби, ближчі до відносно безпечних зон. Це дозволило б зменшити кількість критичних рейсів безпосередньо в небезпечні райони.
- Об’єднання бізнесу. Кооперація фермерів у питаннях логістики, спільні контракти, централізовані переговори з перевізниками дають більше шансів, ніж поодинокі запити.
Чому це проблема не лише одного регіону?
Проблема логістики на Херсонщині – це не локальна історія. Це тест на здатність держави втримати економіку прифронтових регіонів не на словах, а на практиці. Якщо зерно не буде вивезене, якщо фермери втратять можливість розраховуватися з людьми, якщо пайовики остаточно втратять довіру – регіон ризикує втратити аграрне майбутнє на роки вперед.
Херсонщина сьогодні працює всупереч усьому. Але «всупереч» – не стратегія. Без системних рішень логістика так і залишиться вузьким горлом, яке душить цілий регіон.
І тоді питання буде вже не в тому, як вивезти зерно. А в тому, хто взагалі наважиться його сіяти наступного року.
Перегляди: 4
