Житель села Прилісне Черкаської громади Донеччини Сергій на пенсії почав розводити баранів. Як сам каже — не на продаж, а щоб було, чим себе зайняти. Зараз у нього — шестеро. Тварини бояться обстрілів, прогодувати їх на пенсію важко, а вивезти, каже чоловік, — теж не має змоги. Як зараз живе Сергій зі своїми тваринами за 40 кілометрів від фронту, пише agronews.ua.
Чоловік вже понад п’ять років тримає баранів романівської породи. Каже — завів їх не для заробітку, а для душі.
Колись у господарстві було понад два десятки тварин. Зараз залишилося шість — чотири барани та дві вівці.
«Шкода їх дуже. Я вже скільки років тримаю, а лише одного зарізав. І то не я, не власноруч зарізав… У мене їх було більше двох десятків. Але півтора десятка крали», — розповідає чоловік.
Тварини чекають на ягнят. Та прогодувати їх непросто.
«Староста мені виділив поляну. Я випасаю там. І зимою пасу, а що, якщо кормить нема чим. На пенсію ж не накормиш. Їм треба хоча б по кілограму зерна на кожного. І сіно», — ділиться Сергій.
«Злидні, голодні. Шерсть — так і не видно по них. А на вагу, піднять його — там і 50 кілограмів не буде. А в цьому віці має бути в нього десь сімдесят», — розповідає чоловік.
Прилісне розташоване неподалік лінії фронту. У селі дедалі частіше чути вибухи. Тварини, каже чоловік, лякаються обстрілів.
«Тільки вибух, падають, під стінку ховаються, лягають. Вертоліт летить, літак — лякаються», — каже Сергій.