Фото: із відкритих джерел
В Індонезії оцінили вплив урядової програми розширення посівних площ (PAT) на виробництво рису. За результатами моделювання, у 2025 році вона може забезпечити близько 30% приросту виробництва — приблизно 1,62 млн т.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на сайт Global Agriculture.
В Індонезії, де рис залишається базовим продуктом харчування для більшості населення, питання стабільного нарощування виробництва загострилося на тлі скорочення площ під культурою. У матеріалі зазначається, що рисові поля в країні поступово переводять під житлову забудову, промислові зони та інші культури, а в 2020–2024 роках виробництво рису знижувалося попри зростання попиту, що посилило занепокоєння щодо продовольчої безпеки.
Як відповідь уряд запустив програму Planting Area Expansion (PAT), яка передбачає розширення збиральних площ і оптимізацію земель через поліпшення зрошення та підтримку на рівні господарств. Ефективність програми оцінила дослідницька група, пов’язана з Hasanuddin University, результати опубліковано в AGRIVITA Journal of Agricultural Science (Volume 48, Issue 1) 1 лютого 2026 року.
Що показало моделювання
У дослідженні використали підхід structured vector autoregression (SVAR) та щомісячні дані за 32 роки — з січня 1993 до березня 2025 року. Аналіз охоплював показники виробництва, цін, імпорту, кліматичні патерни та вплив глобальних ринків.
За наведеними у публікації оцінками, виробництво рису в Індонезії у 2025 році може сягнути 58,43 млн т — майже на 10% більше, ніж у 2024-му. Внесок програми PAT у цей приріст автори оцінили приблизно у 30%, або 1,62 млн т. Також у матеріалі зазначено, що частину зростання забезпечують наявні рисові поля (33% приросту), а серед інших чинників названо субсидії на добрива та цінові заходи.
«Ці результати підкреслюють, що нарощування виробництва рису в Індонезії залежить від безперервності політики, захисту земель, сильнішої підтримки фермерів і впровадження технологій. Подальші дослідження допоможуть просувати Ціль сталого розвитку ООН “Нуль голоду” (SDG 2)», — зазначив д-р Сулаїман.
Для агровиробників і учасників ринку такі оцінки важливі насамперед як індикатор того, які інструменти державної політики (розширення площ, зрошення, підтримка на рівні господарств, субсидії та цінові механізми) у моделі дають найбільший внесок у зміну виробництва.