У 2025 році Бразилія імпортувала 7,78 млн т сульфату амонію, і це вперше перевищило обсяги імпорту карбаміду. Автори з Scimplify пояснюють, чому цей зсув може стати сигналом для індійського ринку добрив — з акцентом на ефективність азоту, сірку та ризики ланцюгів постачання.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на Agropages.
У 2025 році Бразилія, за даними авторів огляду Sudheer K. та Mohnish Dusariya (Scimplify), перетнула показовий рубіж: імпорт сульфату амонію (ammonium sulfate, amsul) уперше перевищив імпорт карбаміду й сягнув 7,78 млн т. У матеріалі наголошується, що це не разовий сезонний сплеск: між 2018 і 2024 роками імпорт amsul у Бразилії майже потроївся, тоді як імпорт карбаміду зростав значно повільніше, а співвідношення «карбамід/сульфат амонію» за п’ять років змінилося на протилежне.
Порівняння карбаміду та сульфату амонію: що підкреслюють автори
У фокусі матеріалу — економіка внесення азоту та агрохімічні властивості продуктів у контексті Індії. Автори наводять такі порівняння:
- карбамід, за їхніми оцінками, коштує ₹50–60/кг і містить 46% азоту, але «ґрунти Індії засвоюють лише 20–25%» азоту; решта втрачається через випаровування, вимивання та змив;
- у практичному вимірі, як зазначено в огляді, інвестиція ₹5 000–6 000 у 100 кг карбаміду дає лише 10–12 кг азоту, доступного культурі, а перехід від urea-N до амонійної форми, яку корені можуть використовувати, займає 15–20 днів;
- сульфат амонію автори оцінюють приблизно у ₹20/кг; він постачає амонійний азот «без затримки на перетворення» і має ефективність використання 70–90% проти 20–25% у карбаміду;
- додатково amsul містить 24% сірки та 21% азоту, що, за логікою матеріалу, може підвищувати загальну ефективність використання елементів живлення (NUE) в одному внесенні.
Аргументи щодо ґрунтів: pH і дефіцит сірки
Окремий блок присвячено стану ґрунтів Індії. Автори стверджують, що тривале надмірне застосування карбаміду та DAP зробило значні площі лужними, а сульфат амонію має «кислу реакцію в ґрунті», що може бути корисним на ґрунтах із підвищеним pH. Як приклади регіонів із такими умовами названо Раджастхан, Махараштру, Хар’яну та Пенджаб.
Також у матеріалі йдеться про «тиху кризу» дефіциту сірки в ґрунтах Індії. Автори нагадують, що сірка важлива для синтезу білка, олійності та ефективності засвоєння азоту, а для культур на кшталт гірчиці, олійних, бобових, сочевиці та цукрової тростини вона є критичною. Зазначається, що програма Soil Health Card уже фіксує дефіцит сірки як системну проблему в низці зон, а сульфат амонію може закривати цю потребу одним продуктом.
Ланцюги постачання та цінові коливання: що наводиться в огляді
Автори пов’язують ризики для індійського азотного балансу з геополітичними чинниками та концентрацією світової торгівлі карбамідом. У матеріалі зазначено, що Близький Схід забезпечує майже третину глобально торгованого карбаміду та близько 49% світового експорту карбаміду. Також наведено приклад, що «конфлікт з Іраном у 2026 році» порушив проходження через Ормузьку протоку для поставок аміаку та карбаміду, що спричинило цінові шоки.
Як ілюстрацію волатильності наводяться котирування Baltic FOB: у 2025 році середнє значення $375/т, зростання до $418/т у лютому 2026 року та стрибок до $563–586/т у середині березня (у матеріалі це описано як підвищення приблизно на 40% за кілька тижнів).
Сульфат амонію, за текстом, має іншу «парадигму пропозиції», оскільки переважно є побічним продуктом: утворюється як ко-продукт синтезу капролактаму (нейлон), під час очищення коксового газу та в процесах десульфуризації димових газів на електростанціях. Автори роблять висновок, що через походження з промислових потоків він менш чутливий до геополітичних шоків, ніж синтетичний азот.
Ринок: оцінки обсягу та індикатори «дорослішання» ціноутворення
У матеріалі наведено оцінку, що світовий ринок сульфату амонію у 2025 році становив $4,16 млрд і, за прогнозом, зростатиме із CAGR 9,7% до $6,54 млрд у 2030 році. Також зазначено, що S&P Global Platts запустила окремі щотижневі цінові оцінки для сульфату амонію з доставкою до Бразилії — як ознаку розвитку інфраструктури цінового індикативу.
Огляд також згадує розширення використання amsul у США (Середній Захід і Південний Схід) на тлі дефіциту сірки в системах кукурудзи, пшениці та сої, а в Європі — вплив механізму CBAM, який, за твердженням авторів, створює додаткові стимули на користь нижчовуглецевих добрив, зокрема побічного amsul.
Що це може означати для агровиробників (у логіці джерела)
Автори зводять потенційний перехід від карбаміду до сульфату амонію в Індії до трьох груп аргументів:
- агрономічні: вища ефективність використання азоту, «миттєва» доступність амонійного азоту, ефект підкислення на лужних ґрунтах і одночасне внесення сірки;
- економічні: нижча вартість одиниці «рослино-доступного» азоту та потенційно менше навантаження на субсидії (у матеріалі порівнюється, що для 10–15 кг «корисного» азоту нині субсидується ₹5 000–6 000 у вигляді карбаміду, тоді як подібний результат автори пов’язують із 50 кг amsul за ₹1 250–1 500);
- стратегічні: можливість внутрішнього виробництва як побічного продукту та зниження залежності від імпорту карбаміду.
У тексті також зазначено, що в Індії існує промислова база для виробництва сульфату амонію як побічного продукту (згадуються Grasim Industries, Reliance Industries та GSFC), на відміну від карбаміду, де залежність від глобальних газових ринків і експортної доступності зберігається.
Наприкінці автори повідомляють, що Scimplify працює над «amsul-збагаченими» спеціальними добривами та комбінаціями з біостимулянтами (зокрема з гуматами, біологічними компонентами та програмами живлення під культури), однак конкретні формуляції чи результати випробувань у матеріалі не наводяться.