Фото: із відкритих джерел
На тлі розширення захищеного ґрунту в Індії з’являються моделі, які дозволяють зайти в гідропоніку без щоденного операційного управління. Компанія Farmcult заявляє, що бере на себе цикл «від насіння до продажу», тоді як партнер надає землю та інвестиції.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на Freshplaza.
Розвиток захищеного ґрунту в Індії стимулює появу нових бізнес-моделей для тих, хто має землю або капітал, але не має достатньої технічної експертизи й операційної команди для ведення високотехнологічного господарства. За словами CEO Farmcult Прітпала Сінґха, саме цей запит підштовхнув компанію еволюціонувати від власного гідропонного вирощування до формату «під ключ» і керованих ферм.
Farmcult описує дві основні моделі роботи: розробка та запуск гідропонних ферм «під ключ» і платформа керованого господарства, яка дає змогу інвесторам або землевласникам брати участь у проєкті без залучення до щоденних процесів.
«Через нашу модель керованої ферми вони надають землю та інвестиції, а ми керуємо операцією від насіння до продажу», — пояснює Прітпал Сінґх.
Як компанія описує економіку та попит
У Farmcult стверджують, що в Індії є значні площі сільгоспземель, які або простоюють, або дають обмежену віддачу, і що їх можна трансформувати в гідропонні ферми. Компанія також заявляє про потенціал «до 30% річної дохідності» для таких проєктів (без деталізації методики розрахунку в матеріалі).
Серед довгострокових драйверів попиту на захищений ґрунт і контрольоване середовище Сінґх називає зростання запиту на продукцію без залишків, розвиток quick-commerce, HoReCa та сучасного ритейлу, підвищення кліматичної мінливості у відкритому ґрунті, а також занепокоєння щодо дефіциту води.
«Здатність гідропоніки економити 80–90% води перестає бути маркетинговим повідомленням і стає практичною вимогою у вододефіцитних регіонах», — зазначає він.
Регіональні відмінності та зміна мотивації інвесторів
За оцінкою CEO Farmcult, Південна Індія активніше впроваджувала технології захищеного ґрунту протягом останнього десятиліття, тоді як Північна Індія відстає як за рівнем технологічного впровадження, так і за масштабами операцій.
Також він вважає, що ринок поступово виходить із фази, коли інвестиційні рішення значною мірою визначалися держсубсидіями. На його думку, у найближчі 3–5 років попит зміщуватиметься від «новизни» та «полювання за грантами» до фокусу на юніт-економіці.
Ризики та обмеження, які залишаються
Попри можливості, у матеріалі згадуються й бар’єри для масштабування: висока капіталомісткість, тривалі строки окупності, проблеми з надійністю електропостачання, дефіцит кваліфікованої робочої сили, а також ризик того, що невдало реалізовані проєкти можуть підірвати довіру до сегмента.
Сінґх прогнозує «відсів за якістю» і наголошує, що довгостроково виграватимуть оператори, які поєднують агрономічну компетенцію, професійне управління, доступ до ринку та економічну стійкість. Окремо він підкреслює, що ключовими для виробника залишаються два практичні питання — стабільна врожайність і стабільний збут.