Фото: із відкритих джерел
У регіоні Джералдтон (Західна Австралія) дика редька (Raphanus raphanistrum) залишається однією з найвитратніших бур’янових проблем через здатність швидко формувати стійкість до різних груп гербіцидів. Агрономи радять поєднувати ротацію діючих речовин, механічні прийоми та агротехнічні рішення, щоб зменшувати насіннєвий банк і сповільнювати розвиток резистентності.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на сайт Global Agriculture.
Дика редька (Raphanus raphanistrum) продовжує створювати суттєві економічні втрати для господарств у регіоні Джералдтон у Західній Австралії. За спостереженнями агрономки та фермерки Белінди Істаф (Belinda Eastough), бур’ян швидко адаптується до змін умов і здатен за короткий час виробляти стійкість до гербіцидів, що змушує виробників переходити до інтегрованих систем контролю.
Зона, про яку йдеться, — низько- та середньоопадна частина «жовтих піщаних рівнин» Джералдтона, де для нейтралізації кислотності ґрунтів регулярно проводять вапнування. На більших підприємствах переважають сівозміни пшениця–люпин–канола, тоді як у районах із середніми та вищими опадами на північ від Джералдтона частіше поєднують рослинництво з тваринництвом і пасовищами.
Як формується резистентність і які групи вже «під тиском»
Разом із однорічним райграсом дика редька вважається одним із ключових «економічних» бур’янів регіону. У матеріалі зазначено, що в 1990-х роках за активного використання сульфонілсечовин (гербіциди Group 2) ознаки резистентності стали помітними вже протягом трьох років. За словами Белінди Істаф, препарати часто застосовували двічі на рік — до сходів і після сходів, що призводило до «перевпливу» на популяції дикої редьки та швидкого відбору стійких рослин. Для однорічного райграсу, за її оцінкою, процес зайняв дещо більше часу — близько п’яти років.
Окремо підкреслюється, що в регіоні вже зафіксовані популяції дикої редьки з документованою стійкістю до кількох механізмів дії, зокрема:
- Group 2 (імідазолінони/сульфонілсечовини),
- Group 4 (фенокси),
- Group 5 (триазини),
- Group 12 (дифлуфенікан/піколінафен),
- Group 27 (пірасульфотол).
У матеріалі зазначено, що пірасульфотол (Group 27) відігравав важливу роль у зменшенні насіннєутворення дикої редьки в зернових, однак нині є кілька популяцій, які вже розвинули стійкість і до нього.
Хімічний контроль: ставка на змішування та ротацію (2-обробіткова схема)
Серед новіших інструментів згадується фомесафен (Group 14) як ґрунтовий (до сходів) гербіцид, який дозволили для використання на вузьколистому люпині. Його часто комбінують із симазином/метрибузином (Group 5) у бакових сумішах із неселективними гербіцидами гліфосатом (Group 9) або дікуатом/паракватом (Group 22) для «нокаутної» обробки.
На тлі зростання резистентності до Group 27 у матеріалі найефективнішою названо тактику змішування та чергування механізмів дії з внесенням у фазі 2–4 листків. Белінда Істаф описує «2-spray strategy» як поєднання суміші груп до сходів із подальшою післясходовою обробкою, де використовують два різні механізми дії. Для контролю дикої редьки, за її словами, найпопулярнішими є Group 9 (гліфосат), Group 22 (паракват, дікуат) плюс варіант із Group 14.
Для складних у контролі популяцій у пшениці після сходів, за наведеним прикладом, спочатку заходять рано сумішшю Group 12 (дифлуфенікан/піколінафен) із Group 6 (бромоксиніл) і, за потреби, Group 4 (MCPA). Далі проводять обробку продуктами на основі пірасульфотолу (Group 27) у суміші з Group 4 (MCPA/2,4-D). У матеріалі підкреслюється, що така комбінація кількох механізмів дії на етикеткових нормах дає робочий рівень контролю та водночас уповільнює розвиток резистентності.
Механічні та післязбиральні прийоми: ефективність залежить від сезону
Серед механічних підходів згадуються chaff lines і chaff carts, але з уточненням: у посушливі роки біомаси менше, валки/лінії полови виходять «легкими» і можуть не забезпечувати перегнивання насіння бур’янів. За таких умов, як зазначає Белінда Істаф, це здатне перетворюватися на «розсадник» бур’янів — із смугами дикої редьки по полю там, де залишали полову.
Окремо відзначено ефективність weed seed mills для контролю насіння бур’янів, але й практичне обмеження: такий підхід може знижувати пропускну здатність комбайна. У регіоні деякі господарства використовують млини, однак не завжди мають їх на всіх жатках/комбайнах.
Ще один інструмент — спалювання валків (windrow burning) для зменшення насіннєвого банку дикої редьки та райграсу. Водночас у матеріалі наголошено: через тверде насіння дикої редьки потрібне «гарячіше» горіння, ніж для знищення насіння райграсу.
«Підживлювати культуру, а не бур’ян»: роль локального внесення добрив
Для господарств Джералдтона важливою частиною стратегії названо таргетоване живлення. Зокрема, внесення добрив стрічкою під насіння культури під час сівби робить поживні елементи доступнішими для культурної рослини й менш доступними для дикої редьки. Також згадується рідке добриво, внесене стрічкою через streaming nozzles після появи сходів, як спосіб підтримати ранню енергію росту культури. У матеріалі підкреслюється, що ранній «поштовх» у розвитку підсилює конкурентоздатність посіву й допомагає пригнічувати дику редьку.
Сівозміна, «перерви» та крайні приклади дисципліни
Сівозміна та «перерви» вважаються важливими для зменшення насіннєвого банку та сповільнення резистентності. Для більших господарств у нижчоопадних умовах у матеріалі згадано хімічні пари як інструмент контролю бур’янів і водночас можливість накопичувати вологу на червоних суглинках. Для менших підприємств описано ротації пшениця–канола–люпин–пасовище. Також зазначено, що сівозміна є дієвим елементом загальної системи, зокрема при використанні гліфосат-стійких сортів каноли.
У районі Юна/Нортгемптон наведено приклад двох господарств, які з 1950-х років системно контролюють дику редьку ручним виполюванням у міру появи рослин. Це дозволило тримати насіннєвий банк на дуже низькому рівні: бур’ян здебільшого трапляється на межах полів і вздовж доріг, його легше картувати та локально знищувати. У матеріалі зазначено, що хоча більшість виробників не має ресурсу на ручну працю такого масштабу, приклад демонструє ключову роль дисципліни в роботі з насіннєвим банком — і як фактор зменшення витрат на хімію, і як спосіб знизити ризик швидкого розвитку резистентності.
Фермерський контекст: умови господарства та ґрунтові роботи
Белінда Істаф із чоловіком обробляють 4 500–5 000 га на рік поблизу Юни (північний схід від Джералдтона): близько половини площі — пшениця, ще 1 500 га — вузьколистий люпин і 800 га — канола. Також є постійні пасовища, засіяні видами конюшини, для утримання овець порід Merino та Poll Dorset.
Господарство працює в умовах мінливої кількості опадів: у матеріалі наведено, що 2025 рік був «винятковим» із 360 мм, тоді як у 2019 році опади становили 167 мм, а у 2023-му — 147 мм. Як піщані рівнини, ґрунти можуть бути кислими — із pH нижче 4,5 (у CaCl₂). Родина застосовує вапно з 1990-х років, щоб покращувати ґрунт для рослинництва.
Серед ключових ґрунтових практик названо меліорацію ґрунту та глибоке рихлення, а також використання Plozza Plow для інверсії ґрунту — зокрема для загортання вапна та зменшення проблеми «non-wetting» у пшениці. За словами Белінди Істаф, глибоке рихлення виконують близько 30 років: раніше працювали на 30 см, нині — на 50–60 см. Окрім ефекту для ґрунту та врожайності, у матеріалі це також пов’язують із контролем бур’янів через загортання насіння.
Загальний висновок, який випливає з наведених прикладів: дика редька в регіоні демонструє високу генетичну мінливість і здатність «підлаштовуватися» під прийоми контролю (зміщення строків проростання, зміни в насіннєутворенні). Тому виробникам доводиться будувати інтегровані, гнучкі плани, що поєднують хімію з різними механізмами дії, агротехніку, механічні інструменти та роботу з насіннєвим банком.