Польські порти працюють приблизно на сорок відсотків потужності Фото: з відкритих джерел
Транзит українського зерна через Польщу відбувається безперервно з 2023 року, тобто з моменту запровадження односторонньої заборони на його імпорт. У липні 2026-го через територію країни пройшло 95 тис. тонн зерна й олійних, а загалом щомісячні обсяги тримаються в межах 70–90 тис. тонн. Про це розповів незалежний аналітик зернового ринку InfoGrain Мирослав Марціняк.
За його словами, ці обсяги польському ринку не заважають і не заважали три роки поспіль: транзит іде поруч із внутрішнім ринком, і донедавна про нього ніхто не говорив.
Технічно він влаштований жорстко. Уся продукція перевозиться виключно залізницею й від моменту перетину польського кордону до виїзду з країни перебуває під наглядом митних органів. Розкривають вантаж уже в кінцевого одержувача. Основні позиції — кукурудза й ріпак, основні напрямки — Німеччина та Нідерланди.
Ситуація 2022 року не повторюється
Порівняння з тим періодом Марціняк вважає некоректним у принципі.
Тоді, за його словами, це був не транзит, а звичайний імпорт, дозволений Брюсселем без жодних лімітів, і рішення про подальшу долю зерна ухвалював сам імпортер. У піковий місяць через східний кордон Польщі пройшло 530 тис. тонн зерна й олійних, а в середньому в найактивніші місяці — близько 400 тис. тонн. Приблизно 70% того обсягу, за його оцінкою, згодом вивезли з Польщі, переважно через порти.
Зараз ситуація протилежна: заборона на імпорт пшениці, кукурудзи, ріпаку та соняшнику зберігається, дозволено лише транзит. Скасування заборони аналітик вважає малоймовірним з огляду на виборчий календар.
Окремо він прокоментував і «технічне зерно», про яке в Польщі знову згадали. Технології вирощування технічної пшениці не існує — це те саме зерно, що й продовольче чи фуражне, наголошує Марціняк. Схема полягала в тому, що декларація технічного призначення дозволяла обійтися без фітосанітарних свідоцтв і не стояти в багатогодинних чергах на кордоні, а вже потім вантаж «чудесним чином» перетворювався на фуражний або продовольчий. Решта компаній, які тоді ввозили зерно, працювала легально, але удару зазнали всі — через оприлюднення списку імпортерів.
Порти вільні, вузьке місце — залізниця
Найпоказовіші цифри стосуються портової інфраструктури.
У сезоні 2025/26 через польські порти пройшло понад 5 млн тонн зерна, тобто в середньому близько 400 тис. тонн на місяць. Потужності при цьому становлять приблизно мільйон тонн щомісяця — разом із Балтійським зерновим терміналом.
Сам термінал у Гдині, один із небагатьох глибоководних портів країни, де можуть завантажуватися найбільші судна, не працює вже дванадцять місяців через спір у Брюсселі. Паралічу експорту це не спричинило й нікого особливо не турбує, зазначає аналітик.
Тобто проблема не в портах, а в тому, чим довезти до них зерно. За три роки війни портові потужності зросли, бо компанії інвестували в розбудову терміналів, а на залізниці, за словами Марціняка, не зроблено нічого — інфраструктура залишилася такою, якою була. Додається дефіцит спеціалізованих вагонів: зерно возять у вуглярках, бо зерновозів бракує.
Звідси й оцінка українського запиту. Київ говорить про збільшення транзиту до 600 тис. тонн на місяць — Марціняк вважає це фізично нездійсненним. Реально досяжним він називає приблизно 100 тис. тонн, а 150–200 тис. — лише за умови збільшення кількості митних пунктів і чисельності митників. Такі обсяги, за його оцінкою, польському ринку не зашкодять, зате дозволять заробити портовим терміналам, які зараз недозавантажені.
Ціна блокади: сто злотих для поляка, п’ятдесят доларів для українця
Ефект зупинки чорноморських портів уже видно в котируваннях.
До блокади пшениця на MATIF трималася на рівні 205–210 євро за тонну, зараз грудневий контракт торгується близько 240. У Польщі пшениця з постачання в порт коштувала 880–900 злотих, тепер стандартну продовольчу можна реалізувати приблизно по 1000. Тобто польський фермер уже виграв, визнає аналітик, і чим довше триватиме блокада, тим вищими будуть ціни.
Зворотний бік цієї медалі — український. Різниця у витратах на доставлення від українського господарства до Одеси й до західного кордону або дунайського річкового порту сягає, за оцінкою Марціняка, 50 доларів на тонні. Рівно на стільки менше отримує український фермер.
Масштаб потреби він оцінює у 4–5 млн тонн перевалки щомісяця, тоді як реальні можливості за нинішніх обмежень — близько 1,5 млн тонн, і то за умови підвищення рівня води в Дунаї. Румунія зайнята вивезенням власного рекордного врожаю, дунайські порти обмежені мілководдям, а на маршрутах через Польщу, Угорщину й Словаччину стоять черги.
Найгостріше, за його прогнозом, буде попереду: протягом двох-трьох місяців на ринок вийде близько 50 млн тонн кукурудзи, сої та соняшнику, і тоді постане питання, де це зберігати.
Окремо Марціняк розвінчує тезу, яку в Польщі повторюють досі: падіння цін у 2023 році спричинив не приплив українського зерна, а світові ринки. Тригером стало розблокування Чорного моря, після якого імпортери почали масово купувати, а спекулятивний капітал вийшов з бірж. Найбільший імпорт українського зерна до Польщі, нагадує він, припадав саме на період найвищих внутрішніх цін.