На Сумщині сільське господарство знаходиться в зоні високого ризику через війну. Поля забруднені мінами та нерозірваними боєприпасами. Аграрії тепер мають додаткові обов’язки як солдати. Про це йдеться в матеріалі газети The Guardian, кореспондент якої побував на Сумщині.
Вплив війни підкреслюється тим фактом, що до повномасштабного вторгнення росії сільське господарство було одним із секторів, що найшвидше розвивалися в Україні, забезпечуючи 10,9% ВВП та 17% зайнятості в країні у 2021 році.
А ще є менш помітні проблеми. Ще до війни скорочення населення сільських районів виснажувало запаси сільськогосподарської робочої сили, проблема, яка загострилася через призов до військової служби, причому найбільше постраждали менші господарства, які не мають права на бронювання.
Хоча є деякі винятки для ключових сільськогосподарських працівників, спостерігається дефіцит робочої сили на 30% порівняно з 10% до війни. Усі фермери розповідають одну й ту саму історію: брак трактористів та працівників на сільськогосподарських підприємствах. Це на додаток до 25% землі, яка перебуває під окупацією. Фермери, які втратили свою землю, втрачають свій бізнес, бо не можуть просто переїхати в інше місце.
У таких регіонах, як Харківська та Сумська області, поблизу лінії фронту, сільськогосподарський бізнес стає ще складнішим, і більші господарства потребують супроводу з глушильниками дронів, щоб заходити в поля з працівниками.
Ризики, пов’язані з фермерством за 30 км від лінії фронту, стали різко зрозумілими для Миколи Панасенка минулого року, коли його ангар та офіс у Сумах були уражені двома ударами дронів з інтервалом у тиждень.
Окрім вирощування жита, вівса та соняшнику, Панасенко розводить овець, хоча й у меншій кількості з початку війни. Наближався сезон ягнят, дрони приземлялися біля отари, і ягнята народжувалися мертвими.
Хоча він знайшов робітників, щоб покласти новий дах на його зерносховищі, його офіс розорений, стіни зруйновані. Тепер техніку доводиться ховати під прикриттям насаджень дерев та в лісі.
«Для ферм немає робітників. Майже всіх призвали або до армії, або до територіальних підрозділів. Нікому немає діла. Це має ефект доміно. Дрібні фермери, такі як ми, постачають продукцію як на внутрішній ринок, так і на експорт. Місцевий млин закуповує у нас. Ми підтримуємо селян, які купують худобу та насіння [для малих господарств]. Ми наймаємо працівників з місцевих громад. Без фермерів цілі села загинуть», — каже він.
52-річний Андрій Сема розповідає схожу історію. Як і Микола Панасенко, він класифікується як дрібний фермер, має 150 гектарів землі.
«Деякі з дронів спостереження заміновані. Тож фермери бояться їх переміщувати. І ми чуємо дрони майже щодня. Щодня стає все гірше й гірше. Щодня чуєш про те, що по одній фермі чи іншій зазнали ударів. Але найбільша проблема з початку війни полягає в тому, що немає стабільності. Ми не знаємо, що буде завтра, чи навіть що буде сьогодні. Я не знаю, чи хочу я продовжувати займатися фермерством», — розповів він.
Як і багато інших ферм поблизу бойових дій, ферма Семи порізана глибокими зигзагами свіжовикопаних окопів, перемежованих блокгаузами, побудованими проти загрози нового наступу росії, спрямованого на Сумську область.
«До повномасштабного вторгнення у мене було 150 свиней. Я продавав поросят місцевим селянам. Зараз у мене лише кілька курей, качок та індиків. Птахівництво більше сезонне, тоді як свині приносили більше грошей. Я втратив приблизно третину свого доходу. Ми поки що виживаємо, вирощуючи жито та соняшник, які продаємо державі. У мене зараз немає працівників. Я сам на фермі, керую з допомогою сина. Раніше я наймав п’ятьох людей».
Також, зазначає Андрій Сема, проблемою стали продажі урожаю, адже деякі зернотрейдери користуються ситуацією та скуповують продовольче зерно за ціною фуражного, пояснюючи це близькістю господарства до лінії фронту та повязаними з цим ризиками логістики.
Читати по темі: Війна в Україні знищує ґрунти — як врятувати мертві землі
Хоча більші сільськогосподарські підприємства, як правило, краще справлялися під час війни, вони також зазнавали труднощів.
«Близько 20% наших земель знаходиться у військовій зоні обмеженого доступу. У нашому районі ситуація гірша, ніж минулого року. Одне із зерносховищ пошкоджено, а друге у Білопіллі не працює, бо знаходиться так близько до лінії фронту. З даху видно найближче російське село. Крім того, 10% наших працівників були призовані до служби, хоча ми маємо статус критичної інфраструктури. Якби не це, усіх наших працівників призвали б до служби», — каже Сергій Бондаренко, головний виконавчий директор компанії «Вікторія», яка вирощує пшеницю, соняшник та ріпак на приблизно 45 000 гектарах (111 000 акрів) землі та має понад 500 робочих місць, але її продуктивність знизилася на 10-15%.
Найбільшою проблемою аграрій називає майже щоденні обстріли.
«У нас є власна команда безпеки. Вони виїжджають на поля, щоб перевірити місцезнаходження та підтримувати зв’язок з військовими. У них є протидронові гармати, і після того, як вони перевіряють ділянку, де ми хочемо сіяти, ми повідомляємо працівникам, коли, на нашу думку, безпечний час для початку, а потім команда безпеки залишається з працівниками, щоб заспокоїти їх», — розповів Сергій Бондаренко.
Окрім прямої загрози існує і опосередкована, проте не менш важлива: фізічне забруднення ґрунту нерозірваними боєприпасами, і це дуже суттєва проблема для великої кількості фермерських сімей. І ситуація погіршується. Близько 138 тис. кв.км забруднені боєприпасами, а також під загрозою знаходяться водні ресурси. Ще однією проблемою є те, що війна прискорила демографічні зміни зі збільшенням частки літніх людей та жінок, що змушені працювати на землі самотужки.
Головні агроновини України та світу 
Служба новин, SuperAgronom.com
