Постанова Великої палати Верховного суду 2020 року щодо земель постійного користування фермерських господарств не стала єдиним орієнтиром для судів нижчих інстанцій і державних реєстраторів. На практиці одні спираються на неї, інші ігнорують, що породжує правову хаотичність та змушує фермерів щоразу заново доводити свої права. Про це заявила юрист-експерт Всеукраїнського конгресу фермерів Ярослава Овчаренко на круглому столі організації.
За її словами, Велика палата чітко висловилась: оскільки фізична особа отримувала земельну ділянку саме для створення фермерського господарства і ведення підприємницької діяльності, з моменту реєстрації господарства право постійного користування переходить до юридичної особи. Ця постанова використовується частиною судів першої інстанції, на неї посилалося і Міністерство юстиції у 2023 році, роз’яснюючи процедуру викупу.
Однак інша частина судів займає протилежну позицію. Одні визнають покупцем виключно фізичну особу — власника державного акту. Інші, навпаки, вважають, що право на викуп належить тільки фермерському господарству як юридичній особі і відмовляють фізичним особам. Залежно від того, до якого суду звернувся фермер і яку позицію зайняв конкретний суддя, результат може бути діаметрально протилежним.
Державні реєстратори здебільшого займають найконсервативнішу позицію: незважаючи на постанову Верховного суду і роз’яснення Мінюсту, вони відмовляють у реєстрації права постійного користування за фермерським господарством на підставі державного акту, виданого на фізичну особу. Аргумент стандартний: спеціальний закон про держреєстрацію не містить такого документа в переліку підстав для реєстрації, а значить, право має бути встановлено в судовому порядку.
На думку представниці Мінекономіки Світлани Руденко, проблема частково полягає в самому формулюванні «автоматичного переходу» права: за українським законодавством будь-яке право виникає лише з моменту його державної реєстрації, і жодного автоматизму тут бути не може. Поки ця колізія не усунута на рівні закону, реєстратори матимуть підстави для відмов, а судова практика залишатиметься несталою.
Конгрес фермерів наполягає: доки проблема не вирішена в спеціальному законі, постанова Верховного суду не захищає фермерів від відмов. Щоразу, коли виникає питання викупу або реєстрації, господарство змушене або витрачати роки на судовий процес, або сподіватися, що реєстратор виявиться із числа тих, хто поділяє позицію Великої палати. Законодавча зміна, яку готує організація, має зробити норму прямою і однозначною, не залежною від суддівського розсуду.