Відповідь проста, але неприємна — держава не допомогла аграріям. Формально постанова про підтримку виробників нішевих культур існує. Але фактично грошей у бюджеті на це виділили катастрофічно мало. Фермери — не благодійники. Якщо вирощувати гречку невигідно, вони просто засіють поле чимось іншим. Що й сталося. Площі посівів скоротились, і ринок відчув це одразу.
Звідки тепер береться гречка?
Тут починається найцікавіше. Великих гравців на світовому ринку гречки залишилося троє: росія, Китай та Україна. Китайська крупа українцям не підходить — вона гірчить, і споживачі від неї відмовляються. Отже, залишається рф.
Але воююча країна не може просто купувати продукти у агресора. Тому схема виглядає інакше: російська гречка їде до Казахстану, там її “переодягають” у казахські документи на спеціально побудованих заводах — і вже як “казахська” вона легально перетинає український кордон. Адже між Україною та Казахстаном діє договір про вільну торгівлю.
Виходить, що на вашій кухні може лежати алтайська гречка з росії — просто з іншим написом на пакуванні.
Скільки платитимемо?
Безкінечного зростання цін не буде — але дешевою гречка вже не стане. Після налагодження імпорту ціна, найімовірніше, зупиниться на позначці 60, 80 або навіть 90 гривень за кілограм. Це суттєво більше, ніж більшість звикли платити.
Стабілізація настане тоді, коли ціна досягне межі того, що люди ще готові платити, а імпортерам все ще вигідно везти.
Що далі?
Якщо уряд і цього року не надасть реальну фінансову підтримку українським фермерам — наступний врожай теж може підвести. І тоді ситуація повториться. Гречка — не просто каша. Це індикатор того, наскільки держава серйозно ставиться до власного продовольчого ринку.