Про це йдеться у статті на сайті Агробізнес Сьогодні.
За даними ринку спермопродукції ВРХ в Україні, ціна української спермодози становить у середньому близько 99-330 грн за дозу, тоді як імпортна – 350-1000 грн. Таким чином, різниця сягає 3-4 разів. Але важливіше не сама ціна дози, а собівартість приплоду. Імпортна генетика часто вимагає: інтенсивних раціонів; стабільного мікроклімату; додаткових ветеринарних витрат; вищих ризиків при отеленнях. У результаті теля, отримане від дорогої імпортної сперми, не завжди «відпрацьовує» вкладення. Локальна генетика, адаптована до реальних кормових і кліматичних умов, у багатьох господарствах демонструє вищу економічну віддачу на одиницю вкладених ресурсів.
Імпортні лінії декларують надої 12-14 тис. кг і більше. Але міжнародна практика підтверджує: без відповідного середовища цей потенціал реалізується лише на 40-60%.
Вітчизняні племінні бугаї часто мають у родоводах ту саму західну генетику, але проходять випробування на українських коровах. Це принципова різниця. У багатьох господарствах кроси локальної та імпортної генетики показують кращу загальну ефективність, ніж «чисті» імпортні тварини.
Місцеві породи формувалися десятиліттями під конкретні умови годівлі, клімату й мікрофлори. Це дає: кращу переносимість спеки та холоду; ефективніше використання грубих кормів; меншу чутливість до стресів.
Фертильність – один з найменш маркетингових, але найважливіших показників. Локальна генетика зазвичай забезпечує: легші отелення; вищу запліднюваність; коротший сервіс-період; довший продуктивний вік корів. Для порівняння, високопродуктивні імпортні лінії нерідко вибраковуються вже після 2-3 отелень через виснаження.
Для України імпортна генетика залишається важливим джерелом селекційного прогресу, але її ефективність потребує критичної оцінки й адаптації. Найкращі результати демонструє підхід, у якому світові досягнення проходять перевірку на місцевих коровах, кормах і кліматі.