Фото: із відкритих джерел
Збої постачання з країн Перської затоки вже підвищують ризики дефіциту та подорожчання добрив для імпортозалежних ринків. Найвразливішими названі країни, які поєднують високу частку імпорту з регіону та інтенсивне внесення азоту.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на сайт Global Agriculture.
Конфлікт у регіоні Перської затоки швидко перетворюється на суттєвий ризик для глобального агросектору: поряд із турбулентністю на енергоринках зростає напруга й на ринку добрив. В огляді Global Agriculture зазначається, що скорочення експорту нафти, газу та добрив із регіону вже створює дефіцит і підвищує витрати в країнах, які залежать від цих поставок.
За оцінкою, наведеною в матеріалі, під тиском опинилася приблизно третина світової торгівлі добривами. Це змушує імпортозалежні країни шукати альтернативних постачальників — часто з вищою ціною та довшими логістичними плечима. У сукупності це може впливати на рішення щодо посівів і на продуктивність культур у найближчі місяці, адже затримки з доступністю добрив або різке зростання цін здатні знижувати норми внесення та врожайність.
Кого ризики зачіпають найбільше
У матеріалі підкреслюється, що країни Перської затоки є важливими постачальниками азотних і фосфорних добрив для Південної Азії, Східної Азії та Африки. Найбільш уразливими виглядають ринки, де висока залежність від імпорту з регіону поєднується з інтенсивним використанням азоту.
Південна Азія
Південна Азія названа однією з найбільш експонованих. В огляді зазначено, що Індія та Китай кожна залежать від Перської затоки орієнтовно на 20% імпорту добрив. Для Пакистану додатковим фактором ризику є енергетична складова: країна, за даними матеріалу, практично повністю імпортує LNG з Катару та ОАЕ, що підвищує вразливість як промисловості, так і агросектору.
Окремо згадується, що індійські медіа повідомляли щонайменше про одну зупинку вітчизняного заводу з виробництва добрив та скорочення випуску на інших підприємствах через дефіцит газу й дорожчі ресурси — на тлі наближення літньої посівної, коли своєчасна наявність добрив є критичною.
Бангладеш і Йорданія: «подвійний ризик»
Бангладеш у матеріалі наведено як один із найпоказовіших прикладів: країна отримує 53,3% добрив із Перської затоки та вносить 170,35 кг азоту на гектар. Також зазначається, що зазвичай Бангладеш отримує близько двох третин LNG з Катару і приблизно половину імпортної сечовини — з регіону Перської затоки. Тривалі перебої, за логікою огляду, можуть різко підвищити собівартість виробництва та посилити ризики для продовольчої безпеки.
Йорданія, за даними огляду, має 78,9% залежності від імпорту добрив із Перської затоки та рівень внесення азоту 123 кг/га. До «зони підвищеного ризику» також віднесені Індія і Таїланд: у матеріалі вказано, що обидві країни вносять понад 120 кг азоту на гектар і водночас зберігають значну залежність від поставок із регіону — близько 35%.
Африка: дефіцит і тиск на продовольчу безпеку
Огляд наголошує, що багато африканських країн є вразливими через залежність від імпортних добрив, значна частина яких надходить із Близького Сходу. Судан у наборі даних, на який посилається матеріал, названо найбільш експонованою країною — із 54% імпорту добрив із джерел Перської затоки.
У Східній Африці серед країн, які отримують значну частку добрив від експортерів Перської затоки й можуть зіткнутися з гострим дефіцитом, згадані Танзанія, Сомалі, Кенія та Мозамбік. Кенія, за даними огляду, є особливо вразливою, оскільки зазвичай імпортує близько 40% добрив із Перської затоки та водночас залежить від імпорту щодо 90% потреб у пшениці. У матеріалі зазначається, що така комбінація підвищує ризик поглиблення продовольчої нестабільності, якщо перебої триватимуть.
Також підкреслюється, що в країнах Африки на південь від Сахари, де дрібні фермери й так використовують мінімальні норми добрив, подорожчання може ще більше скоротити внесення та знизити й без того невисокі врожаї. Уряди, своєю чергою, можуть зіткнутися з додатковим навантаженням на бюджети, якщо намагатимуться розширювати програми субсидій для підтримки фермерів.
Хто менш залежний від поставок, але не від цін
В огляді зазначено, що деякі великі агровиробники виглядають менш уразливими до прямих скорочень поставок із Перської затоки. Зокрема, Єгипет, за наведеними даними, отримує 6,4% імпорту добрив із регіону, а частка Китаю становить 9,1%. Водночас навіть за диверсифікованих ланцюгів постачання країни не можуть повністю уникнути інфляції на глобальному ринку ресурсів, якщо порушується така значна частка світової торгівлі.
Бразилія та ризики для світових ринків
Окремо в матеріалі розглядається Бразилія як важливий гравець для світових продовольчих ринків. Країна, за оцінкою огляду, отримує близько однієї п’ятої добрив із Перської затоки, що робить її чутливою до логістичних «вузьких місць» і шоків постачання. При цьому Бразилія використовує дуже великі обсяги азотних добрив, тож зростання світових цін може суттєво підвищувати виробничі витрати навіть для обсягів, закуплених в інших регіонах.
У матеріалі наголошується, що це має значення не лише для внутрішнього ринку, адже Бразилія є великим експортером сої, кукурудзи та цукру. Якщо фермери скорочуватимуть внесення через дефіцит або високу ціну, це може позначитися на врожайності та, відповідно, на глобальній пропозиції.
Що це означає для агровиробників
- Планування закупівель: за умов перебоїв і довших маршрутів постачання зростає роль завчасного контрактування та контролю логістики.
- Ризик корекції норм внесення: у разі дефіциту або різкого подорожчання добрив фермери можуть зменшувати внесення, що в огляді прямо пов’язується з ризиком зниження врожайності.
- Тиск на собівартість: навіть країни з меншою прямою залежністю від Перської затоки можуть відчути наслідки через загальне зростання світових цін на добрива.
Основні цифри з огляду
- Під тиском — приблизно третина світової торгівлі добривами.
- Індія та Китай: близько 20% імпорту добрив — із Перської затоки (оцінка в матеріалі).
- Бангладеш: 53,3% добрив — із Перської затоки; внесення азоту — 170,35 кг/га.
- Йорданія: 78,9% залежності від імпорту добрив із Перської затоки; внесення азоту — 123 кг/га.
- Кенія: близько 40% добрив імпортує з Перської затоки; 90% потреб у пшениці покриває імпортом (за даними огляду).
- Єгипет: 6,4% імпорту добрив — із Перської затоки; Китай: 9,1%.
- Бразилія: близько 1/5 добрив — із Перської затоки (оцінка в матеріалі).
У підсумку огляд називає 2026 рік «тестом на стійкість» для агросистем: якщо дефіцит збережеться або ціни залишатимуться високими, наслідками можуть стати нижчі врожаї, дорожчі продукти та зростання тиску на уряди щодо підтримки аграріїв.
