Фото: із відкритих джерел
У межах дослідного проєкту ABS вивчають, як випас овець на ріллі впливає на ґрунт, посіви та екосистемні функції поля. Перші спостереження на озимому ячмені свідчать: за різних режимів випасу врожайність і якість залишалися на середньому рівні без помітних відмінностей.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на сайт Agrarheute.
У Німеччині намагаються повернути практику, яка свого часу була поширеною, але згодом відійшла на другий план через розділення тваринництва й рослинництва: випас овець на ріллі. На 8 га триває дослідження, у якому оцінюють, чи може така «польова» робота отари бути корисною для сталого землеробства — зокрема з погляду ґрунту, ерозійних ризиків і регулювання бур’янів.
У проєкті бере участь вівчарка Ульріке Верспон (Schäferei Estancia, Бернбург), яка утримує близько 400 овець породи мерино м’ясного напряму. Її тварини залучені до випасу на полях у різні періоди вегетації. За словами учасників, частина випробувань виглядала ризикованою для посівів, однак згодом побоювання не підтвердилися: рослини виявилися стійкішими, ніж очікували.
Проєкт «Ackerbeweidung mit Schafen» (ABS) триває з липня 2023 року до грудня 2026-го. Його реалізують у співпраці з профільними установами, а науковий супровід забезпечує, зокрема, фахівчиня зі спеціалізації на вівчарстві Марія Гоффманн (Bayerische Landesanstalt für Landwirtschaft, LfL). Дослідники ставлять питання про практичний ефект випасу для «стійкого, екологічного, кліматично адаптованого та ресурсозберігаючого» землеробства.
Що саме досліджують
У межах спільного проєкту оцінюють вплив випасу на:
- захист від ерозії;
- здоров’я ґрунту та здоров’я тварин;
- підбір придатних сумішей проміжних культур, оскільки поряд із «випасом як доглядом» важливу роль відіграє і вирощування покривних/проміжних культур.
Дослід на озимому ячмені: варіанти та цілі
На ділянці з озимим ячменем минулого року порівнювали три варіанти: без випасу, екстенсивний і інтенсивний випас. Серед заявлених цілей:
- стимулювання кущення;
- регулювання бур’янів;
- регулювання шкідників;
- захист посівів від снігової плісняви та гнилей;
- покращення стану ґрунту.
Водночас у проєкті прямо враховують і ризики — зокрема можливі наслідки витоптування, надмірного об’їдання та потенційні пошкодження рослин і ґрунту.
Перші спостереження: урожайність «у середньому діапазоні»
Хоча підсумкова обробка даних ще триває, перші висновки, наведені учасниками, такі: урожайність озимого ячменю попри випас залишалася в середньому діапазоні, а між варіантами випасу не спостерігали значущих відмінностей. Марія Гоффманн зазначає, що «не було жодних втрат у врожайності та якості».
Окрім цього, повідомляють про помітний ефект у регулюванні бур’янів завдяки випасу, а також про ознаки покращення структури ґрунту і водоутримувальної здатності. За словами дослідників, у двох варіантах із випасом спостерігали стимуляцію мікробної активності.
Кормова цінність і менеджмент отари
Перші аналізи корму, за даними проєкту, показали придатність для всіх продуктивних груп овець. Водночас наголошують: для доповнення мінералів і досягнення максимальної продуктивності тварин потрібна догодівля. Також у проєкті звертають увагу на різницю в забезпеченні потреб залежно від типу посівів: у люцерно-зернових сумішах покриття потреб «суттєво перевищене», тоді як у літніх проміжних культурах — «недостатнє». Окремо підкреслюють необхідність перевіряти поєдання (кормову прийнятність) і стимулювати апетит.
Практичний бік підтверджує й сама вівчарка: потрібне «відчуття» роботи з отарою, адже тварини не хочуть щодня їсти одне й те саме. У матеріалі описано приклад із п’ятьма вигонами цього року: на першому вигонах 200 маток паслися на полі 8 годин і їли обережно; коли наступного дня додали ще близько 100 овець, тварини «радикально все з’їли».
Що це означає для агровиробників
Якщо підсумкові результати підтвердять попередні спостереження, випас на посівах і проміжних культурах може розглядатися як інструмент у системах, де важливі механічне/біологічне стримування бур’янів, робота з ґрунтовою структурою та повернення елементів «кругообігу» між рослинництвом і тваринництвом. Водночас учасники підкреслюють: для масштабування потрібні кооперації між вівчарями та рослинниками, а також оплата додаткових робіт — «недостатньо просто надати корм».
Окремим викликом називають дефіцит кадрів у вівчарстві та зниження чисельності овець: у проєкті сподіваються, що практичні демонстрації й польові дні допоможуть підвищити прийнятність такого підходу серед господарств.