Фото: із відкритих джерел
За останні три роки вирощування лохини в Індії помітно розширилося на тлі зростання попиту та появи кращих сортів. Водночас виробники дедалі більше орієнтуються не на обсяги, а на якість, здатну конкурувати з імпортом.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на Hortidaily.
Вирощування лохини в Індії за останні три роки розвивається швидкими темпами — цьому сприяють зростання споживчого попиту, поява поліпшених культиварів і більша обізнаність фермерів. Про це розповів Манікандан Паттабіраман, засновник Hyper Farms, компанії, що спеціалізується на точній фертигації та автоматизації клімату для комерційних господарств.
«Мета вже не просто виростити лохину в Індії. Зростає фокус на виробництві ягід, які можуть конкурувати з імпортними за якістю», — зазначає Манікандан Паттабіраман.
Захищений ґрунт стає базовим вибором
Прагнення до стабільної якості підштовхує ринок до активнішого використання захищеного ґрунту. За словами Манікандана, більшість нових виробників обирають системи контрольованого середовища, а найпоширенішим рішенням залишаються природно вентильовані поліхауси. Паралельно набирають популярності тунельні конструкції, повністю автоматизовані теплиці, сітчасті укриття, а також вирощування у відкритому ґрунті в холодніших регіонах.
Він також звертає увагу на еволюцію самих конструкцій: виробники більше зважають на висоту теплиць, вентиляцію, точність зрошення та клімат-контроль, оскільки лохина дуже чутлива до умов вирощування.
Клімат, ґрунти та вода: ключові обмеження
Попри інтерес до культури, виробництво лохини в Індії залишається складним. Улітку температура, особливо всередині захищених споруд, може перевищувати 40°C, що впливає на зав’язування ягід і формування смаку. Додатковий бар’єр — вимоги культури до субстрату та води: лохина потребує кислого середовища, тоді як значна частина ґрунтів в Індії є лужними. Також проблемою є якість води — у багатьох підземних джерелах фіксують підвищені рівні карбонатів і хлоридів, до яких лохина особливо чутлива.
Окремо Манікандан підкреслює конкуренцію з імпортом: індійська лохина змагається з ягодою з регіонів, природно придатних для цієї культури, тому екосистема має концентруватися на максимальній якості, а не лише на нарощуванні виробництва.
Дефіцит кадрів і дорога розсада
Серед неагрокліматичних викликів він називає нестачу кваліфікованої робочої сили та агрономів із практичним досвідом у ягідництві. Крім того, якісний посадковий матеріал залишається дорогим і значною мірою контролюється міжнародними розсадниками та ліцензіями на сорти.
Автоматизація як інструмент стабільної якості
На тлі цих обмежень зростає роль автоматизації — насамперед у керуванні фертигацією та мікрокліматом. Манікандан пояснює, що багато нових виробників заходять у лохину без попереднього досвіду в ягідництві або гідропоніці, а автоматизація допомагає зменшити ризик помилок і забезпечити точне зрошення, дозування поживних речовин та контроль параметрів середовища.
«Справжня перевага — це стабільність якості та продуктивності. Коли вирощуєш преміальну культуру, кожне рішення має додавати цінності ягоді», — наголошує він.
Його порада новим виробникам — планувати зрошення й автоматизацію з найперших етапів проєктування господарства та «безкомпромісно» тримати фокус на якості. На його думку, лохина — не та культура, де можна суттєво спрощувати технологію заради економії, якщо мета — конкурувати з імпортом у сегменті Grade A.
Далі, за оцінкою Манікандана, успіх індійського виробництва лохини залежатиме від інтеграції проєктування теплиць, фертигації, клімат-контролю та агрономії в єдину виробничу стратегію.