Фото: із відкритих джерел
Біофортифікація — селекційне підвищення вмісту мікронутрієнтів у базових культурах — дедалі частіше розглядається як один із практичних інструментів боротьби з дефіцитом вітамінів і мінералів у раціоні. В інтерв’ю Global Agriculture науковиця Міжнародного центру картоплярства Ян Лоу пояснила, чому попит на такі рішення зростає та які умови визначають їхнє впровадження.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на сайт Global Agriculture.
У світі зростає тиск на продовольчі системи через поєднання кількох факторів — від подорожчання їжі та логістичних збоїв до впливу клімату на якість урожаю. На цьому тлі біофортифікація (виведення сортів і гібридів із підвищеним вмістом ключових мікронутрієнтів) стає одним із підходів до подолання так званого «прихованого голоду» — дефіциту вітамінів і мінералів за достатньої калорійності раціону.
Чому тема знову на піку уваги
Як зазначає Ян Лоу (лауреатка World Food Prize 2016, emeritus scientist Міжнародного центру картоплярства), у 2024 році близько 32% домогосподарств у світі не могли дозволити собі різноманітний раціон, причому 67% таких домогосподарств були зосереджені в Африці. Вона також вказує на одночасну дію кількох «шоків»: кризу добрив, напруження транспортних систем і зростання вартості продуктів.
Окремо в інтерв’ю підкреслено вплив кліматичних змін: за словами Лоу, у багатьох культур поживна щільність знижується за підвищення температур, тобто люди можуть споживати ті самі продукти, але з нижчим вмістом нутрієнтів.
Як працює біофортифікація і що визначає її прийняття фермерами
Біофортифікацію в матеріалі описано як підхід, що має підвищувати харчову цінність саме тих культур, які вже є основою щоденного раціону. Це важливо для країн, де 40–60% калорійності харчування все ще забезпечують базові продукти, а регулярне споживання дорожчих джерел нутрієнтів (наприклад, м’яса чи яєць) для частини домогосподарств є недоступним.
Водночас Лоу наголошує: для поширення біофортифікованих сортів недостатньо лише «поживного профілю». Культура має бути конкурентною в полі — давати врожайність не нижчу за локальні сорти, а також мати потрібні для регіону ознаки, зокрема посухостійкість, стійкість до хвороб і адаптацію до місцевих умов. Саме тому, за її словами, критично важлива довгострокова підтримка селекційних програм.
Прискорена селекція: скорочення циклу для батату
Окремий акцент у розмові — на швидкості виведення нових різновидів. За словами Лоу, час, потрібний для створення нового біофортифікованого сорту батату, вдалося скоротити приблизно з восьми років до 4–5 років завдяки «прискореній селекції». Йдеться про традиційну селекцію, але з раннішим тестуванням у більшій кількості локацій і різних умовах, застосуванням нових підходів та активнішим залученням фермерів для зворотного зв’язку.
Чому «їжа як медицина» не зводиться до одного інструмента
У матеріалі підкреслено, що біофортифікація не має замінювати інші інструменти. Лоу описує чотири «стовпи» боротьби з недоїданням: біофортифікація, промислове збагачення продуктів (наприклад, олії чи цукру), дієтична різноманітність (зокрема доступ до овочів і продуктів тваринного походження) та суплементація (наприклад, вітамін A). За її словами, суплементація особливо ефективна в ранньому дитинстві, але охоплення може знижуватися після першого року вакцинацій, тому харчові рішення знову стають критично важливими.
Шкільне харчування як канал поширення
Серед практичних шляхів масштабування біофортифікованих культур Лоу називає програми шкільного харчування, які, за її словами, розширюють багато урядів в Африці. Логіка, яку вона наводить, полягає в тому, що бюджети на харчування однієї дитини часто обмежені, а базові культури — найдешевша й найнадійніша група продуктів.
Як приклад у матеріалі наведено, що додавання 100 г батату з помаранчевою м’якоттю до дитячої каші може забезпечити добову потребу у вітаміні A.
Від перших дискусій до портфеля сортів
За словами Лоу, глобальний рух біофортифікації почався в CGIAR у 1994 році на зустрічі, організованій для обговорення того, чи можливо «вбудувати» поживність у культури без втрати врожайності. Після перших доказів здійсненності підходу, зокрема на прикладі батату з помаранчевою м’якоттю, у 2003 році в CGIAR було започатковано програму HarvestPlus.
В інтерв’ю також описано, що для успіху важливі споживчі вподобання: в Африці, за словами Лоу, віддають перевагу батату з більш сухою, щільною текстурою, тоді як імпортні різновиди сприймалися як «занадто водянисті». Селекція мала поєднати високий вміст бета-каротину з бажаною текстурою, і це вимагало багатьох поколінь добору та роботи з фермерами й кінцевими споживачами.
Окремо наголошено на ролі насіннєвих систем: батат розмножується вегетативно, тому для підтримання якості посадкового матеріалу потрібні мережі підготовлених розмножувачів живців і локальні системи контролю якості.
У матеріалі зазначено, що портфель CGIAR у сфері біофортифікації нині включає понад 400 сортів у межах 12 культур у 41 країні, а також перелічено напрями робіт із різними культурами (зокрема пшениця з підвищеним вмістом цинку, кукурудза та бобові з підвищеним вмістом заліза, а також культури з підвищеним вмістом вітаміну A).
Що це означає для агровиробників
- Критерій №1 — продуктивність у полі: біофортифіковані сорти мають бути не гіршими за локальні за врожайністю та адаптацією, інакше їхнє поширення буде обмеженим.
- Потрібна робота з ринком і споживачем: смак, текстура та звичні кулінарні властивості можуть бути вирішальними для попиту.
- Насіннєва/посадкова інфраструктура: для вегетативно розмножуваних культур ключовими стають мережі розмноження та підтримання якості матеріалу.
- Канали збуту: програми шкільного харчування в матеріалі названі одним із механізмів, що можуть формувати стабільний попит і підтримувати локальні ланцюги постачання.
«Ми більше не просто годуємо населення. Ми його живимо (nourishing)», — зазначає Ян Лоу, пояснюючи зміну фокусу в селекції та продовольчій політиці.
«Їжа — це медицина. Але це працює лише тоді, коли всі чотири підходи працюють разом», — додає вона, говорячи про поєднання біофортифікації, промислового збагачення, різноманітного раціону та суплементації.