Фото: із відкритих джерел
Директор з корпоративного IPM Mastronardi Produce Рональд Валентін, який працює з біологічним контролем близько 40 років, вважає: ключова зміна в галузі — не лише поява нових корисних організмів, а перехід від «реакції на спалах» до профілактики та системного мислення.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на Hortidaily.
За словами Рональда Валентіна (Director of Corporate IPM у Mastronardi Produce), найбільша трансформація в біологічному захисті за останні десятиліття пов’язана не тільки з розширенням набору біологічних агентів контролю (BCA), а й зі зміною логіки прийняття рішень у виробників. Він згадує, що з біоконтролем познайомився ще в сімейній теплиці в Нідерландах, де його батько експериментував із цим підходом у 1970-х, а 9 червня 1986 року приєднався до Royal Brinkman.
На старті комерційні програми спиралися на обмежену кількість корисних видів — зокрема Encarsia formosa проти білокрилки та Phytoseiulus persimilis проти павутинного кліща. Наприкінці 1980-х, коли з’явилися нові виклики (зокрема мінери та західний квітковий трипс), на ринку стало більше біологічних рішень, і інтегровані програми почали охоплювати ширший спектр шкідників. Спочатку це насамперед стосувалося тепличних овочів — томатів, огірків і перцю.
Чому «точковий» біоконтроль не працює
Валентін наголошує: біологічний контроль складно поєднувати з поверненням до синтетичних обробок «по ситуації», якщо в господарстві вже зробили ставку на корисних організмів.
«Щойно ви починаєте використовувати біологічний контроль проти одного шкідника, а потім за появи нового шкідника переходите на синтетику — це ставить під ризик усі зусилля біологічного контролю».
За його словами, проблеми й невдачі часто виникають саме тоді, коли традиційну пестицидну схему намагаються «додати» до ізольованих елементів біоконтролю. Натомість він радить розглядати біологічні агенти як першу лінію захисту в загальній системі управління шкідниками, включно не лише з «макробіологією» (комахи та кліщі), а й із мікробними біологічними рішеннями проти грибних і кореневих хвороб.
«Потрібно починати використовувати біологічні агенти як першу лінію оборони… і дивитися на це цілісно».
Від «гасіння пожеж» до профілактики
Однією з ключових змін він називає поступовий перехід від реакції на спалахи до запобігання проблемам. Логіка така: якщо чекати, поки шкідник стане помітним, у біоконтролі часто буде запізно. Тому ефективні програми, за його спостереженнями, закладають корисні організми рано — ще на етапі розсади/розмноження та під час становлення культури.
«З біологічним контролем ви завжди запізнитеся, якщо чекатимете, доки почнете бачити проблеми».
Валентін також згадує підхід свого наставника — нідерландського ентомолога П’єра Рамакерса: перші запитання виробника можуть показати, чи готове господарство до біоконтролю. Якщо на старті звучить «скільки це коштуватиме?» або «чим ще можна обприскати?», то, на його думку, зміна мислення ще не відбулася. Натомість продуктивнішим він називає запитання: як не довести ситуацію до моменту, коли доведеться обприскувати.
Банкерні рослини та «вбудоване» розмноження ентомофагів
Окремо він підкреслює зростання ролі банкерних рослин (banker plant systems) і «систем розведення» всередині посіву. Такі рішення спочатку розвивали для кращого контролю попелиць: банкерні рослини постійно продукують паразитоїдів у теплиці, підтримуючи популяції корисних організмів без постійних зовнішніх підселень. За словами Валентіна, це також допомагає підтримувати присутність природних ентомофагів, які можуть потрапляти в теплицю ззовні.
Він наголошує, що рушійним фактором для банкерних систем є не економія на повторних внесеннях, а підвищення ефективності. Таку ж біологічну логіку, за його словами, мають і саше з хижими кліщами: вони працюють як «відкрита система розведення», що продукує хижих кліщів протягом кількох тижнів. Саме з цим він пов’язує суттєве покращення контролю трипса після появи в 1990-х саше з Amblyseius cucumeris.
Водночас Валентін застерігає: банкерні рослини — лише частина програми, а не «програма сама по собі».
Допустимі втрати на старті — як умова стабільної системи
Ще один зсув у підходах — готовність приймати невелику ранню активність шкідника, щоб популяції хижаків встигли сформуватися. Як приклад він наводить хижого клопа Podisus maculiventris: певне живлення гусениць потрібне, аби хижак мав ресурс для нарощування чисельності. За його словами, якщо гусінь пошкоджує листя, але не плід, такий рівень шкоди може бути прийнятним.
Подібний принцип, за його словами, працює і для Encarsia formosa: щоб паразитоїд закріпився, потрібна певна толерантність до білокрилки. Якщо виробник «панікує» через кілька особин на клейовій пастці, біоконтроль не встигає спрацювати.
Що це означає для тепличних господарств
Валентін підсумовує: обмеженням дедалі частіше є не «технологія як така», а здатність вибудувати систему, яка працює без постійного повернення до синтетичних обробок. Він також зазначає, що шкідники не можуть виробляти резистентність до своїх природних ворогів, тому за правильної реалізації біоконтроль може бути довгостроковою стратегією, а не просто ще одним інструментом у наборі.