Морська блокада експорту: як змінилася фінансова ситуація для аграріїв?

Один із показових кейсів — господарство члена правління Всеукраїнської Аграрної Ради Сергія Рибалка, ФГ «Аделаїда». Його основне підприємство залишилося на Херсонщині, де від початку повномасштабної війни перебуває під окупацією. Бізнес довелося фактично відбудовувати на новому місці на Житомирщині: купувати техніку, створювати переробку, будувати картоплесховище. Тепер господарство отримало додатковий фронт боротьби — за ліквідність.

«Зазвичай після початку жнив аграрій отримує перші «живі» гроші. Продав пшеницю — маєш ресурс на пальне, зарплати, осінню посівну, можеш закривати кредити та інші зобов’язання. Через російські атаки на глибоководні порти цей механізм зламався», — розповідає Сергій Рибалко.

Спочатку нестача коштів відчулася через зупинку експорту. Потім додалися проблеми з логістикою та розрахунками на внутрішньому ринку. Гроші почали зависати по всьому ланцюгу — від торговельних мереж до постачальників, адже їхні активи також зазнають щоденних руйнувань. Тобто проблема реалізації аграрної продукції вже не лише в експорті. Звузився сам канал, яким гроші доходять до виробника.

Реалізація ранніх зернових: чи встигли продати до погіршення логістики?

«Ми потрапили в найгіршу точку. Коли робота портів зупинилася, тільки починали збирати пшеницю і нічого не встигли продати», — згадує аграрій.

Станом на зараз вдалося реалізувати приблизно 15% зерна. Решта зберігається на складах та елеваторах. За цінами, які пропонували, продавати зерно означало фіксувати збиток. Це приблизно на 30–35% нижче за собівартість. Якщо продавати на таких умовах, наступний крок — уже не розвиток, а ризик банкрутства.

Диверсифікація культур: чи допомагає картопля та соя?

«У сівозміні маємо близько 1000 га сої та по 800 га картоплі й пшениці. Проте нинішня криза показала, що внутрішній ринок не гарантує захисту від проблем з ліквідністю. Картопля продається, але, як вже йшлося, розрахунки затягуються. У когось довгі відстрочки платежів, хтось залежить від розрахунків торговельних мереж чи бюджетних установ», — пояснює Сергій Рибалко.

Тобто культури різні, а проблема одна — гроші, вкладені у виробництво, не повертаються в обіг так швидко, як потрібно. Оборотні кошти потрібні сьогодні на збирання врожаю, посівну. Ми забезпечені на рівні 25–30% від потреби.

Кредитні відстрочки: тимчасове полегшення, але не вирішення проблеми

«Безумовно, те, що банки пішли на відстрочки та реструктуризацію, — великий плюс. Це дозволяє не витрачати останню ліквідність на погашення тіла кредиту. Але відстрочка боргу не створює нових грошей. Якщо у тебе немає оборотних коштів, вони від того, що тобі перенесли дату платежу, не з’являються», — наголошує він.

А потрібно ще розраховуватися з постачальниками — за засоби захисту рослин, матеріали, інші ресурси, які бралися з відстрочкою платежу. Тому головне питання зараз — доступ до короткострокового фінансування.

Програма «5-7-9%»: допомагає, але має принципове обмеження

«Аграріям дозволили залучати до 90 млн грн короткострокового фінансування. Водночас діє загальний ліміт — 150 млн грн на інвестиційні та оборотні цілі. Наше підприємство релоковане. Як вже йшлося, основний бізнес залишився на Херсонщині, тому багато чого на новому місці довелося створювати фактично заново. Ми будували картоплесховище, розвивали переробку, купували техніку. За роки війни за рахунок власних, кредитних коштів та фінансування фондів ми інвестували близько 300 млн грн. І тепер виходить: той, хто інвестував у виробництво, використав доступний кредитний ліміт і саме тому в момент гострої потреби не може отримати доступних обігових коштів», — констатує Рибалко.

Інвестиції як обмеження для подальшого кредитування

«Саме так. І в цьому найбільша несправедливість. Підприємство інвестувало, створило виробництво, нові робочі місця, почало більше платити податків. А коли через обставини, на які воно не може вплинути, виникає касовий розрив, з’ясовується, що доступного ресурсу для оборотного фінансування вже немає. Ті, хто інвестував у відновлення, сьогодні знаходяться у гіршому становищі за тих, хто таких інвестицій не робив», — підкреслює він.

Що потрібно змінити у державній програмі кредитування?

«Ми як ВАР пропонуємо розмежувати інвестиційне кредитування та короткострокове фінансування оборотного капіталу в рамках програми «5-7-9». Тобто дозволені для аграріїв 90 млн грн оборотного кредитування не повинні враховуватися в загальному ліміті разом з уже залученими інвестиційними кредитами. Вже зверталися з цією пропозицією до профільного міністерства. Бо альтернатива для підприємства, яке вже вичерпало пільговий ліміт, — кредитуватися на загальних умовах приблизно під 20%. Коли у тебе і без того гострий дефіцит ліквідності, додатково обслуговувати такий кредит — практично неможливо», — розповідає Сергій Рибалко.

Довоєнні кредитні зобов’язання та нові інвестиції

«Звичайно, ми не просто переживаємо складний сезон. У нас залишилися й старі кредитні зобов’язання — близько 45 млн грн кредитів, залучених ще до повномасштабної війни. Частину реструктуризували, але ці борги нікуди не зникли. Цього року ми розпочали нове виробництво на Херсонщині, взяли в обробіток 370 га, знову вклали близько 25 млн грн у виробництво. Тобто весь цей час ми не чекали, а намагалися працювати і відновлюватися. І тепер виникає ситуація, коли саме ті підприємства, які найбільше постраждали, але продовжили інвестувати, знову опиняються крайніми», — підсумовує він.

Якщо бізнес вкладає гроші у відновлення виробництва, створює робочі місця і платить податки, держава не повинна ставити його в гірше становище через те, що він уже інвестував. Навпаки — у критичний момент таким підприємствам потрібно дати можливість отримати оборотний ресурс і продовжити працювати.