Дослідження, на які посилаються у De Sangosse, вказують: значна частка внесеного фосфату швидко переходить у форми, недоступні рослинам, а жорстка вода може помітно «з’їдати» ефективність гліфосату. У матеріалі пояснюють механізми цих втрат і підходи до їх зменшення.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на Agropages.
За даними, наведеними у матеріалі De Sangosse, до 80% внесеного фосфату може фіксуватися у ґрунті вже протягом кількох днів після внесення, що суттєво знижує віддачу від добрива. Також зазначається, що в перший рік менше ніж 10% внесеного фосфату може бути доступним культурі, а до 60% — так і не потрапляє до рослини.
Чому фосфат «блокується»
Ключова причина фіксації фосфату — взаємодія з позитивно зарядженими іонами (катіонами). У лужних ґрунтах фосфат зв’язується з кальцієм, а в кислих — реагує із залізом та алюмінієм. У матеріалі також підкреслюють, що на доступність фосфору впливають і інші чинники: текстура ґрунту, вологість, температура, вміст органічної речовини та біологічна активність.
Обмежена доступність фосфату, як зазначено в публікації, стримує розвиток кореневої системи, що зменшує доступ рослин до води й елементів живлення та, зрештою, обмежує потенціал урожайності.
Підхід до підвищення доступності фосфору
У De Sangosse описують систему Soil Nutrient Solutions, яка має допомагати культурі отримувати фосфор як із наявних ґрунтових запасів, так і з нових внесень добрив. В основі підходу — суміш хімічних компонентів, спрямована на катіони кальцію, заліза й алюмінію, які відповідають за фіксацію фосфату.
За поясненням компанії, проблемні катіони «переважно» зв’язуються з цією хімією, а не з фосфатом, що має допомагати утримувати фосфор у розчинній, доступній для рослин формі. Окремо згадуються мікрогранульовані «захищені» фосфатні рішення, які розміщують безпосередньо в насіннєвій зоні під час сівби (зокрема для ріпаку, зернових та інших культур).
У матеріалі також зазначено, що у випробуваннях цей механізм асоціювався з кращим засвоєнням мікроелементів — цинку, марганцю та міді.
Заявлені результати випробувань
- 15–25% більше доступного фосфату протягом 4–6 тижнів;
- до 25% більший розвиток кореневої системи;
- до 60% сильніша рання енергія росту.
Також повідомляється про зафіксовані прирости врожайності на пшениці, ячмені, ріпаку, картоплі, кукурудзі та цукрових буряках (без уточнення величин у наведеному матеріалі).
Жорстка вода як фактор втрат у гербіцидних обробках
Окремий блок присвячено якості води для обприскування. У матеріалі наголошують, що жорстка вода — один із недооцінених чинників, який може впливати на ефективність гербіцидів, зокрема гліфосату. Зазначається, що понад 70% ферм у Великій Британії використовують воду від помірно жорсткої до дуже жорсткої, через що частина обробок може втрачати ефективність ще до виходу в поле.
Механізм описують так: розчинені у воді кальцій, магній та інші катіони зв’язуються з гліфосатом та іншими гербіцидами слабких кислот, знижуючи їхню дію і рівень контролю бур’янів.
Як у матеріалі пропонують працювати з жорсткістю води
У De Sangosse зазначають, що кондиціонери води (зокрема X‑Change) мають діяти «жертовно» — нейтралізувати катіони у баковій воді до додавання гербіциду, щоб діюча речовина залишалася у біоактивній формі та забезпечувала більш стабільне поглинання цільовими бур’янами.
«By conditioning the water first, the herbicide remains present in a bioactive form, ensuring more consistent uptake by target weeds», — зазначає технічний менеджер De Sangosse Роб Саклінг.
За даними Weed Resistance Action Group, на які посилаються у матеріалі, використання жорсткої води може призводити до втрати до 30% ефективності гліфосату.
Орієнтири за жорсткістю та дозуванням кондиціонера
Жорсткість води пропонують оцінювати за показником загальної кількості розчинених речовин (TDS) у ppm. У матеріалі наведено такі пороги ризику:
- жорстка вода: 200–300 ppm;
- дуже жорстка вода: понад 300 ppm.
Підкреслюється, що дозу кондиціонера слід підбирати за фактично виміряною жорсткістю. Як приклад, для нижчих рівнів жорсткості може знадобитися близько 0,10–0,20% кондиціонера, а для вищих — до 0,35–0,45%.
Що це означає для господарств
Описані у матеріалі механізми вказують на дві типові «точки втрат» у технології: фіксацію фосфору в ґрунті (через зв’язування з Ca/Fe/Al залежно від pH) та зниження ефективності гліфосату у жорсткій воді (через зв’язування з катіонами). Відповідно, контроль pH/катіонного складу середовища — у ґрунті або у баковій воді — розглядається як спосіб зменшити ці втрати.