«Рідні квіти» вже другий рік створюють унікальне варення з чорнобривців — квітів, які кожен бачив на клумбах. Ековиробництво працює в одній з найбільш постраждалих територій Харківської області. Задля безпеки ми не розголошуватимемо точне місце, пише agronews.ua.
Читай нас також у Viber та Telegram.
Тут, на власному подвір’ї, його заснувала Наталія Зозуля. Попри щоденну загрозу обстрілів вона доглядає тисячу кущів запашних чорнобривців, аби потім квіти перетворилися на ласощі.
До «Рідних квітів» підприємиця не займалася городництвом чи кулінарією. Багато років вона працювала у пресслужбі ветеринарної організації, яка опікувалася безпритульними собаками. З початком повномасштабної війни роботи значно поменшало, бо більшість населених пунктів, з якими працювала організація, опинилися під окупацією.
Зараз чоловік Наталії служить у лавах ЗСУ, а син також обрав шлях військового — навчається в кадетському корпусі.
Водночас, попри життєві труднощі, любов до квітів в її сім’ї проростає крізь покоління.
«Я думаю, що це пішло від прабабці. Під час війни [другої світової — ред.], хоч вона була медсестрою, її не забрали, бо мала однорічну дитину. Вони ходили в ліс, викопували шавлію дібровну та насаджували обабіч клумби, щоб щось росло. Думаю, що воно якось передається, ця любов до квітів».
Ідея «Рідних квітів» до Наталії прийшла в потязі, дорогою з львівського форуму крафтярок. Там вона побачила різноманітні вироби, зокрема з лаванди.
«Думаю, я лаванду не люблю. Це все не наше. Яка ж є квітка нас об’єднує? Чорнобривці, точно! — згадує підприємиця. — І я вже вийшла з потяга з нотатками приблизного бізнес-плану».
Ділянка разом з будинком та літньою кухнею Наталії дісталися у спадок у 2021 році. Багато років тут накопичувався мотлох. Аби це місце стало придатним для городництва, довелося ретельно все розчистити та «перепахати».
Наталія колекціонує насіння чорнобривців — в неї вже є 23 види. Однак лише частина придатна для приготування варення, адже не всі їстівні.
Перше насіння крафтярка сіє на розсаду в лютому. Навесні вона висаджує її в ґрунт поступово, аби паростки не померзли. Щоб полегшити роботу з землею та підвищити кількість врожаю, Наталія регулярно надсилає заявки на грантові конкурси.
Однак підприємиця зізнається, що здебільшого отримує відмови. Причина одна — розташування виробництва у зоні бойових дій.
Попри це, Наталія не здавалася й врешті виграла грант на агроволокно та крапельний полив, завдяки чому за городом стало значно легше доглядати. Покриття дозволяє не витрачати час на сапання бур’янів, а полив оптимізує кількість води, яку отримують рослини.
Проте через обстріли тут щотижня відключають світло і коли це збігається з днями поливу, то доводиться носити до чорнобривців відра з водою з колодязя, що на іншій стороні двору.
У самому ж виробництві є чимало ручної роботи. Наприклад, кожен кущ Наталія садить сама, так само як і обирає, які квіти підуть у варення. До речі, після їх обробки не залишається відходів — лише органіка на компост.
Наталія працює в сонячну погоду, коли нема роси. Тому жартома каже, що вже у травні має таку засмагу, ніби побувала в Єгипті. Наталія обов’язково вдягає пальчатки, бо на запашні чорнобривці злітаються бджоли з сусідньої пасіки. А від іншого сусіда до неї навідуються шкідники — павичі.
«Павичі — то страшне! Вони їдять мої помідори! І нічого з ними не зробиш, їх п’ятеро. Вони такі красиві, але як курки. Тьх-тьх-тхь і все!» — сміється Наталія.
Наталія каже, що над рецептом працювала кілька місяців, давала зразки варення продегустувати подругам та кумам. Врешті ідеальне поєднання було знайдено і діло почало набирати оберти. Окрім варення, крафтярка робить з чорнобривців імеретинський шафран, що є спецією та натуральним барвником для страв.
Він набагато дешевший та доступніший, ніж шафран, який роблять з приймочок крокусів. Наприклад, його використовують у суміші хмелі-сунелі, що ідеально підходить для приготування м’яса, супів, плову, бобових і багато іншого.
Підприємиця бачить у чорнобривцях великий потенціал і каже, що ці квіти у нас недооцінюють, адже в країнах Азії їх спеціально вирощують на експорт.
Зокрема продукцію «Рідних квітів» вже відправляли не тільки в різні куточки України, а й світу — в Канаду, Францію, Німеччину, Польщу, Данію. Наталія планує незабаром вводити її на Etsy, міжнародну платформу для продажів.
Водночас підприємиця підтримує локальні харківські бізнеси, тому все пакування замовляє на місці, у своїх подруг. Заразом Наталія постійно бере участь у ярмарках, зустрічах, виставках та шукає нові партнерства як Харкові, так і поза ним.Найскладніше, згадує підприємиця, було не почати справу, а переконати близьких у серйозності своїх намірів. Вони не бачили в цьому сенсу, бо на варення з чорнобривців попиту не існує. Однак Наталію це не спинило і вона продовжувала розвивати діло.
Зараз найбільшим шанувальником і помічником у справах Наталії є Іван Андрійович, її 86-річний дідусь.
Він приїжджає до онучки на велосипеді й береться за будь-яку роботу. Дідусь допомагав накривати город агроволокном та налагоджували крапельний полив, хоч і багато чого тут для нього було новим. Разом вони підтримують порядок на городі й знімають на ньому тік-токи.
Наталія працює офіційно й має власноруч розроблені та затверджені технічні умови виробництва варення з їстівних квітів. Процес затвердження нескладний, але важливий для того, щоб далі нарощувати виробництво й співпрацювати, наприклад, з еколавками чи сувенірними крамницями.
Цьогоріч Наталія розпочала перетворювати стару літню кухню на перший в Україні цех з перероблення чорнобривців. Для цього приміщення довелося теж «розхламити», а ще розібрати пічку.
«Там по 20 сантиметрів глина, стіни отакі, — розводить долоні Наталія. — Я питаю сусідку тьотю Таню, їй 90 років, вона бачила коли це будувалося: «Боже, хто це все будував?». А вона відповідає: «Це я мазала в молодості». Я і кажу: «Тьотя Таня, беріть молоток. Як намазали, приходьте, відбивайте».
Зараз приміщення чекає нового сезону, який почнеться з кінця травня. Підприємиця не поспішає завозити обладнання, бо переймається, що воно простоюватиме пів року і в будь-який момент може бути зруйноване. Тому Наталія старається розділяти своє майно: щось у родичів постоїть, щось на фермі залишиться, а щось поїде в Харків.
«Я ж вчуся, і оце диверсифікую ризики. Коли живеш на такій території, і чорнобривці садиш 5-10 разів, і банки ділиш, і етикетки».
Підприємиця зізнається, що інколи налягає журба — постійні обстріли й ненадійність становища демотивують. Однак вона щиро любить те, чим займається, тому вірить у своє діло.
На наступний рік Наталія планує наймати людей для повноцінного працевлаштування, особливо серед жінок, які вимушено покинули свої домівки. Попри наявність кількох підприємств в населеному пункті, більшість робочих місць займають чоловіки. Для жінок роботи майже нема, тому Наталя прагне створити нові робочі місця.
«У мене повністю жіноча історія — обривати квіти, садити квіти, поливати, варити щось із квітів, прибирати, — підкреслює підприємиця. — Мені нема різниці скільки років жінці, яка буде допомагати, аби вона була культурна, акуратна і з санкнижкою».
Наталія каже, що знає багато жінок, які відмовилися від своїх задумів через невпевненість в собі. Вона переконана, якщо є ідея та бачення, то все вийде. А інше — прийде поступово та з досвідом.
«Зараз я працюю два роки на себе і як би тяжко мені не було, мені дуже подобається», — усміхається Наталія.
Перегляди: 49