Овочівництво залишається перспективним напрямком для фермерів, але підхід до нього має змінюватися. Сьогодні недостатньо просто виростити хороший урожай і продати його одразу після збирання. Прибутковість дедалі більше залежить від того, яку культуру обрати, скільки циклів виробництва можна отримати за сезон, чи є можливість зберігати продукцію і як збільшити її додану вартість.
Про це розповів Максим Гопка, керівник аналітичного відділу Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ).
«Найбільший потенціал мають культури, які дозволяють отримати значну вартість продукції з невеликої площі. Це, зокрема, перець, несезонні томати, огірки у закритому ґрунті, а також нішеві культури, попит на які залежить від конкретного регіону. Перспективним може бути й вирощування овочів та зелені у кілька циклів протягом сезону», — зазначив аналітик.
Водночас найбільш маржинальними залишаються не лише культури з високою ціною, а й ті, які можна зберігати та продавати у міжсезоння. Це картопля, ріпчаста цибуля, морква, буряк, капуста.
Наявність сховища може стати конкурентною перевагою. Але просто побудувати склад недостатньо. Потрібні правильні технології зберігання. Інакше частина врожаю буде втрачена ще до того, як з’явиться можливість продати його дорожче.
Якщо фермер має можливість перевести частину виробництва у закритий ґрунт, це може суттєво підвищити ефективність господарства. Насамперед завдяки можливості отримувати кілька циклів продукції протягом року та виходити на ринок у періоди, коли ціни вищі.
«У короткостроковій перспективі я не очікую значного експорту українських овочів у великих обсягах. У середньостроковій перспективі така можливість є, але модель «виростив — відправив за кордон» тут не працюватиме», — каже Максим Гопка.
Європейський ринок може бути одним із найбільш перспективних напрямків збуту, але він висуває значно вищі вимоги до виробника. Йдеться про стандарти якості, простежуваність, сертифікацію, безпечність продукції та відповідність екологічним вимогам.
Додатковою перевагою може стати органічне виробництво. Для частини овочевих культур перейти до такої моделі потенційно простіше, ніж для зернових та олійних. За умови відповідної сертифікації виробник може претендувати на преміальну ціну.
Ще один напрямок, який варто розглядати фермерам, — первинна переробка та пакування. Не обов’язково одразу будувати складне переробне підприємство. Просте миття, сортування, фасування та пакування вже дозволяють створити додану вартість. Та сама морква, яка продається в супермаркеті митою та запакованою, має іншу ціну, ніж продукція, яку фермер просто викопав і відвантажив оптовику.
Для великих господарств, які приходять в овочівництво із зернового бізнесу, цей напрямок може бути особливо цікавим. У них зазвичай більше доступу до оборотного капіталу, техніки та інфраструктури.
«Овочівництво дедалі більше стає бізнесом, у якому недостатньо просто добре виростити продукцію. Потрібно розуміти, коли її продати, як зберегти, як підготувати до продажу і на якому ринку реалізувати. Саме тому конкурентоспроможність українського овочевого господарства визначатиметься не стільки масштабом площ, скільки здатністю керувати всім ланцюгом створення вартості — від поля до кінцевого покупця», — наголосив аналітик.