Експерти попереджають, що агровиробництво в штатах Хар’яна та Пенджаб упирається у водні обмеження: у частині районів стрімко падає рівень підземних вод, в інших — посилюються підтоплення та засолення. На круглому столі в Хісарі обговорили, чому точкових рішень недостатньо і які підходи можуть дати ефект на рівні ландшафту.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на Agropages.
Північно-західна Індія, один із ключових зернових регіонів субконтиненту, входить у фазу «подвійної» водної кризи: в одних зонах фіксують глибоке виснаження підземних вод, в інших — поєднання підтоплення з засоленням. Ці ризики та можливі відповіді на них стали темою круглого столу «Principles for supporting a transition towards profitable and hydrologically safe agricultural landscapes in Northwest India», який співорганізували IRRI та Chaudhury Charan Singh Haryana Agricultural University (CCS HAU) на базі CCS HAU в Хісарі (штат Хар’яна).
У дискусії взяли участь науковці, представники державних структур і практики, зокрема з IRRI, CCS HAU, ICAR – Central Soil Salinity Research Institute (CSSRI), Punjab Agricultural University (PAU), International Water Management Institute (IWMI) та Haryana Water Resources Authority (HWRA). Учасники зійшлися на трьох взаємопов’язаних напрямах роботи: (1) облік водних ресурсів і системи зрошення, (2) агрономія систем землеробства, (3) політики та економічні стимули.
Підземні води: виснаження, засолення та якість
За оцінками, дві третини агроландшафтів Хар’яни та Пенджабу переживають сильне виснаження підземних вод: у частині територій рівень ґрунтових вод опускається до 50–70 м. Паралельно інші райони стикаються з підтопленням і засоленням.
У матеріалі зазначено, що середній рівень відбору підземних вод у Хар’яні перевищив 136,75% річного поповнення, а в окрузі Курукшетра відбір сягає 225%. Також вказано, що 45% підземних вод є солоними і непридатними для зрошення.
«Not even an inch of groundwater in Haryana is healthy, mostly attributed to poor soil pH, fluoride and nitrate contamination», — сказав Dr. Satbir S. Kadian (HWRA).
За його словами, останніми роками також виявляли сліди урану, що підсилює аргументи на користь жорсткішого регулювання. Окремо він наголосив: хоча Хар’яна є першим штатом Індії з повністю облицьованими (lined) каналами, багато каналів залишаються сухими через сезонність річкового стоку та відбори води вище за течією.
Чому «точкових» рішень недостатньо
Учасники обговорення пов’язали корінь проблеми з масштабним розширенням зрошення, яке підтримувалося безкоштовною електроенергією, та інтенсивним вирощуванням рису. У матеріалі підкреслюється, що це сприяло продовольчій безпеці, але з часом призвело до падіння рівнів води, зростання енергоспоживання та збільшення викидів парникових газів.
Ключовий висновок дискусії: «piecemeal solutions» на кшталт краплинного зрошення, прямого висіву рису (direct-seeded rice) чи облицювання каналів можуть бути корисними, але не здатні самостійно розв’язати кризу. Натомість потрібен ландшафтний гідрокліматичний підхід, який поєднує управління підземними й поверхневими водами, опадами та екосистемною динамікою.
Пріоритети для водного обліку та планування
- створення надійних систем обліку води на рівні водоносних горизонтів (aquifer-level water accounting);
- розробка моделей водного балансу на рівні ландшафту (landscape-scale water mass balance models);
- краще розуміння будови водоносних горизонтів і геоморфології;
- визначення порогів видобувних запасів підземних вод залежно від глибини та потенціалу поповнення;
- інтеграція кліматичної мінливості та прогнозів у дорадчі системи з управління водою.
Агрономія: трансформація систем, а не лише заміна культур
У матеріалі наголошується, що агрономічні практики є в центрі як проблеми, так і рішення. Домінування зернової системи, яка охоплює майже 1,8 млн га в Хар’яні, підсилює водну нестійкість. Рис, зокрема довготривалі сорти на кшталт PUSA 44, описано як водомістку культуру, що також істотно впливає на викиди парникових газів. Водночас через ринкові стимули та політичну підтримку фермери продовжують на нього спиратися. Окремо зазначено, що бавовник скоротився через тиск шкідників, а традиційні культури — нут (gram) і ячмінь — майже зникли.
Серед рекомендацій, озвучених під час обговорення:
- узгоджувати сівозміни та режими зрошення з короткотривалими сортами рису, зокрема PR 126;
- визначати придатні зони для агролісівництва (agroforestry) у Хар’яні для кращого перехоплення води;
- обмежувати вирощування рису в Південній Хар’яні та загалом зміщуватися до більш «високовартісних» систем, зокрема maize–potato–mungbean або soybean–peas–summer mungbean;
- масштабувати господарські водозбірні/накопичувальні споруди, борозенкове зрошення (furrow irrigation) та вирощування рису на піднятих грядах (raised bed paddy cultivation).
Політики та стимули: що заважає змінам
Учасники дискусії вказали, що для впровадження гідрологічних і агрономічних «парадигм» потрібно спершу зняти структурні та політичні обмеження, аби перехід залишався економічно прийнятним для фермерів. Зокрема, у регіоні бракує локалізованих рамок водокористування та правил щодо встановлення й управління системами поповнення запасів і збору води. Також фермери не отримують «water credits» за заощадження води, а без політик, які гарантують конкурентні ціни на менш водомісткі культури, диверсифікація несе для них суттєві економічні ризики.
Окремою проблемою названо неефективний облік підземних вод, який спирається на методологію 1970-х років: будь-яке поле, що отримало хоча б один полив із каналу, класифікують як «canal-irrigated», навіть якщо решта поливів здійснюється зі свердловин. Це, за оцінкою учасників, створює системні помилки та «подвійний облік», що маскує реальну залежність від підземних вод.
Що пропонують учасники круглого столу
- фінансові «запобіжники» для переходу на грубі зернові, олійні та бобові — DBT щонайменше ₹37 000/га;
- пакети політик із механізмами реального контролю над надмірним відбором води та запровадженням «water credits» за заощадження;
- data-driven підхід «від початку до кінця» для розробки політик, який підкріплює трансформацію систем землеробства емпіричними даними;
- створення «Centre of Excellence for Water Science» як консорціуму наявних гідрологічних, аграрних та екологічних інституцій.
Що це означає для агровиробників
Обговорення підводить до практичного висновку: без точнішого обліку води, узгоджених на рівні ландшафту рішень і економічних стимулів фермери залишаються «прив’язаними» до водомістких культур і схем зрошення. Запропонований підхід передбачає послідовність кроків — від гідрокліматичних сценарних оцінок до агрономічної оптимізації та адаптивного дизайну політик — із польовими експериментами та постійною взаємодією з фермерами.
У матеріалі підкреслюється, що наступна трансформація агросектору регіону має фокусуватися не лише на максимізації виробництва, а на оптимізації використання природних ресурсів із збереженням доходів господарств.