Чи варто агробізнесу продавати надлишки електроенергії з СЕС?
Агропідприємства, які встановили сонячні електростанції (СЕС), мають можливість продавати надлишки електроенергії в мережу. Однак, за словами експертів, розраховувати на окупність системи генерації виключно завдяки цьому не варто. Основна економія повинна формуватися за рахунок власного споживання, зменшення витрат на мережеву електроенергію та дизельне пальне.
Про це розповів комерційний директор фінансової компанії FinWin Сергій Милько для Latifundist.com.
Він зазначив, що можливість продавати надлишки існує. Механізм самовиробництва дозволяє активному споживачу відпускати надлишкову електроенергію в мережу та отримувати за неї оплату відповідно до договору з електропостачальником.
«Але я б не рекомендував будувати фінансову модель проєкту виключно на продажу електроенергії. Для агробізнесу базовою економікою має бути власне споживання, зменшення витрат на мережеву електроенергію, дизель і простої. Продаж надлишків — додатковий інструмент, а не фундамент проєкту», — уточнив експерт.
Також потрібно перевіряти умови конкретної програми фінансування. Деякі державні програми підтримки власної генерації передбачають використання обладнання виключно для автономних потреб і не дозволяють застосовувати net billing.
Як правильно розрахувати окупність системи власної генерації?
Сергій Милько також розповів, на яку середню окупність системи власної генерації слід орієнтуватись.
«Окупність рахувати потрібно, але не лише через різницю між тарифом мережі та собівартістю власної електроенергії. У модель необхідно включати економію на дизельному паливі, витрати на обслуговування, вартість фінансування та збитки від можливих простоїв», — пояснив комерційний директор.
Для мережевої СЕС без накопичувача строк окупності зазвичай коротший. Додавання BESS збільшує початкові інвестиції, але може радикально зменшити втрати від відключень. Тому для безперервного виробництва накопичувач може виглядати дорожчим у класичній моделі окупності, але значно вигіднішим у повній економічній моделі підприємства.
«За проєктами, які ми бачимо, орієнтир може становити близько п’яти років, але універсальної цифри немає. Її потрібно рахувати окремо для кожного підприємства», — резюмував Сергій Милько.
superagronom