У червні 2026 року в Абіджані та Конакрі відбулися національні воркшопи за участі 71 представника влади, науки, фермерських організацій, бізнесу та громадянського суспільства. Учасники визначали, що саме має змінитися у політиці, фінансуванні, ринках і дорадництві, аби фермери могли масштабувати агролісівництво в какао без тиску на ліси.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на сайт Global Agriculture.
Кот-д’Івуар виробляє близько 44% світового какао, а сусідня Гвінея позиціонується як виробник, що зростає. Водночас розширення какао-виробництва впродовж десятиліть супроводжувалося тиском на ліси: у Кот-д’Івуарі, за даними матеріалу, какао було одним із чинників розчищення лісів, зокрема й у межах охоронюваних територій. У Гвінеї виробництво какао зосереджене переважно в регіоні Лісова Гвінея, де фермери стикаються з низькою врожайністю, старінням плантацій, обмеженою інфраструктурою, проблемами доступу до фінансування та агроконсультацій.
Додатковий тиск створює зміна клімату: підвищення температур, зміни режимів опадів, посухи та повені загрожують як виробництву какао, так і доходам домогосподарств. Окремо наголошується на зростанні значення простежуваності через Регламент ЄС щодо вирубки лісів (EU Deforestation Regulation): для доступу на ринок ЄС важливо доводити, що какао не пов’язане з вирубкою або деградацією лісів.
Чому агролісівництво розглядають як один із шляхів
У матеріалі агролісівництво в какао описують як підхід, за якого какао вирощують не на «очищених» ділянках без дерев, а інтегрують у господарство тіньові, плодові та деревні породи. Такі дерева можуть забезпечувати накопичення вуглецю, середовище існування для біорізноманіття, покращення ґрунтів і затінення, а також допомагати какао-насадженням адаптуватися до кліматичних змін. Також зазначено, що дослідження вказують: розширення деревних какао-систем у Західній Африці потенційно може дати суттєві кліматичні вигоди.
Водночас ключовий акцент зроблено на тому, що проблема не зводиться до «переконати фермерів посадити більше дерев». На думку авторів, вирішальним є те, чи створює система навколо фермера умови для таких довгострокових інвестицій.
Бар’єри для фермерів: не лише агротехніка
Серед причин, які можуть стримувати впровадження агролісівництва в какао, названо:
- відсутність або слабкість гарантій прав на землю та дерева;
- додаткові потреби в робочій силі, тоді як частина фінансових вигод проявляється через роки;
- обмежений доступ до якісного посадкового матеріалу, дорадчих послуг і доступного фінансування;
- ринкові механізми, які не завжди винагороджують виробництво какао більш сталими способами;
- недостатня координація між організаціями, що працюють у какао-секторі.
У підсумку фермерів, як зазначається, просять робити довгострокові вкладення, але зовнішні умови не завжди підтримують ці рішення.
Шестикроковий підхід до масштабування: що саме аналізували
Команда Alliance of Bioversity International and CIAT у межах CGIAR Climate Action and Scaling for Impact Science Program застосовує Six-Step Scaling Approach, щоб оцінювати не лише зміни на рівні господарства, а й те, що має змінитися в ширшій системі. У матеріалі наведено шість запитань, які структурують підхід:
- звідки походять викиди та втрата лісів;
- чого прагнуть уряди та стейкхолдери;
- що допомагає або заважає фермерам впроваджувати агролісівництво;
- як ланцюги доданої вартості можуть адаптуватися до агролісівництва;
- які бізнес-моделі та фінансування можуть підтримати перехід;
- якими будуть вигоди та компроміси для клімату й людей.
Підхід поєднує дослідницькі дані з практичним досвідом фермерів, посадовців, компаній і науковців, щоб перевіряти «докази» на відповідність реаліям на місцях. Також згадано, що робота спирається на дослідження ланцюгів постачання какао в Кот-д’Івуарі та Гвінеї, де аналізували бар’єри доступу до посадкового матеріалу, фінансів і ринків, а також роль кооперативів, агрегаторів та інших учасників ланцюга.
Підсумки воркшопів у Абіджані та Конакрі
У червні 2026 року підхід застосували на двох національних воркшопах — у Конакрі (Гвінея) та Абіджані (Кот-д’Івуар). Загалом участь узяли 71 стейкхолдер із державного сектору, науки, фермерських організацій, компаній і громадянського суспільства. Учасники переглядали наявні дані, обговорювали бар’єри та визначали умови, які вважають найважливішими для масштабування какао-агролісівництва.
За результатами дискусій сформували дві рамки дій на рівні країн. У Кот-д’Івуарі серед термінових пріоритетів назвали ринки, навчання фермерів і дорадництво, а також фінансування. У Гвінеї акцент зробили на фінансуванні та доступі до ринків, а також на важливості сильних інституцій, дорадчих служб і координації. Серед практичних напрямів дій, які згадуються, — посилення прав на дерева, краща підтримка виробників, поліпшення фінансування, справедливіші ринкові стимули та системи відстеження прогресу, які потенційно можуть допомогти залучати кліматичне фінансування.
Що це означає для виробників і ланцюга постачання
Логіка матеріалу зводиться до того, що агролісівництво в какао — це не лише технологічне рішення на полі, а й питання «правил гри» для фермера: прав на дерева, доступу до якісного посадкового матеріалу, дорадництва, фінансів і ринкових стимулів. Для компаній і кооперативів, які працюють у ланцюгу постачання, окремим викликом стає узгодження практик із вимогами простежуваності та підтвердженням відсутності зв’язку з вирубкою лісів для поставок на ринок ЄС.
Наступні кроки
Наступним етапом автори називають підготовку Enabling Environment Strategies для Кот-д’Івуару та Гвінеї — дорожніх карт, які мають адресувати інституційні, політичні, фінансові, ринкові та знаннєві бар’єри, визначені під час роботи. Зазначено, що ці напрацювання також мають інформувати майбутні проєкти за підтримки уряду Італії. Окремо вказано, що уроки з Кот-д’Івуару та Гвінеї можуть бути корисними для інших країн-виробників какао, зокрема Камеруну та Гани.
У підсумку матеріал підкреслює: масштабування какао-агролісівництва — це не лише про висаджування дерев, а про створення умов, за яких фермери можуть зберігати ці дерева, отримувати з них вигоди та підвищувати стійкість своїх засобів до існування.