Фото: із відкритих джерел
В Індії джекфрут формує, за оцінкою учасників ринку, економіку на близько $2 млрд на рік, однак значна частина врожаю залишається невикористаною через нестачу переробної та збутової інфраструктури. На цьому тлі виробники тестують продукти з м’якоті, насіння та шкірки й шукають інвестиції в переробку та холодний ланцюг.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на Freshplaza.
Індійський сектор джекфрута, який, за оцінкою Мітхілеша Десаї (Jackfruitking Agro Producer Company), формує близько $2 млрд щорічної економіки, стикається з парадоксом: за наявності великої сировинної бази значна частина плодів не доходить до ринку у вигляді продуктів із доданою вартістю. У коментарі FreshPlaza Десаї зазначив, що країни Південно-Східної Азії вже вибудували комерційні застосування та переробні «екосистеми» навколо джекфрута, тоді як Індії бракує порівнянної інфраструктури.
Зростання попиту на продукти поза сегментом свіжих фруктів підштовхує пошук нових напрямів використання джекфрута. Серед них — веганські аналоги м’яса, рослинний протеїн, снеки, а також альтернативи шкірі. За словами Десаї, компанія розробляє продукти з різних частин плоду, зокрема застосування насіння для рослинного білка та пілотний проєкт «веганської шкіри» зі шкірки, який, як стверджується, вже привернув інтерес з Німеччини та інших європейських ринків.
«Processing 10 kilos of fruit generates approximately 3.5 kilos of skin waste. The skin is almost 1 to 1.5 inches thick, so it has a natural strength», — зазначив Мітхілеш Десаї.
Товщина шкірки, за його оцінкою, є однією з переваг джекфрута як сировини для матеріалів-замінників: бананові стебла мають високу частку води, а шкірка манго значно тонша й потребує більших обсягів сировини.
Що стримує ринок
Ключовим вузьким місцем Десаї називає переробку та інфраструктуру. Він також порівнює ситуацію з країнами Південно-Східної Азії (В’єтнам, Малайзія, Індонезія, Таїланд), де сформовані ринки та ланцюги переробки. В Індії, за його твердженням, «до 99%» врожаю джекфрута втрачається, попри наявний попит і достатню кількість сировини.
Організація виробництва та інвестиційні плани
На стороні пропозиції, за даними Jackfruitking, ведеться робота з організації вирощування та сортового підбору. Зокрема, фермерська продюсерська організація компанії має близько 1 800 акрів під організованим вирощуванням і визначила приблизно 20–23 комерційні різновиди, придатні для різних регіонів.
Компанія також повідомляє про інвестиції у власну переробку: близько $525 тис. вкладено у харчовий переробний підрозділ, запуск якого очікується протягом найближчих двох-трьох місяців. Додатково, за словами Десаї, планується залучити $1–1,5 млн на холодне зберігання, переробну інфраструктуру та обладнання, а також шукати підтримку в межах CSR для створення «центру досконалості» з напрямами від вирощування й щеплення до маркетингу, брендингу та простежуваності.
У частині ланцюга постачання Jackfruitking зазначає, що мережа включає понад 1 000 фермерів-акціонерів і ширшу базу близько 2 000 виробників. Компанія працює з 86 різновидами джекфрута, а розсадник має потужність близько 40 000 щеплених рослин на рік.
Що це означає для агробізнесу
Описані ініціативи вказують на спробу перевести джекфрут із переважно «свіжого» сегмента у модель, де додана вартість створюється через переробку та використання всіх фракцій плоду — м’якоті, насіння і шкірки. Для виробників це означає потенційний попит на організоване вирощування, стандартизацію сировини та розвиток холодного ланцюга, а для переробників — пошук технологій, які зменшують відходи та монетизують побічні потоки.
Десаї підсумовує, що Індія вже протестувала низку продуктових інновацій на пілотному рівні, але для масштабування потрібні приватні інвестори, CSR-партнери або державна політика підтримки.