У південно-західній частині штату Гояс (Бразилія) науковці виявили 40 видів бджіл у посівах сої, з яких 27 раніше не згадувалися в науковій літературі як пов’язані з цією культурою. Дослідження також вказує, що присутність диких бджіл у соєвих полях може підвищувати масу зерна в середньому на 7%.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на Agropages.
Дослідження під керівництвом Embrapa Genetic Resources and Biotechnology у південно-західній частині штату Гояс (регіон Ріу-Верді та Монтивідіу) зафіксувало 27 нових записів видів бджіл, асоційованих із вирощуванням сої в Бразилії. Загалом у посівах сої виявили 40 видів, які відвідували квітки культури, і значна частина з них раніше не була описана в науковій літературі в цьому контексті.
Результати наведені в роботі Bioinput Use and Native Vegetation Fragments are Associated With Higher Bee Community Evenness in Large-Scale Soybean Crops, опублікованій у Journal of Applied Entomology, а також узагальнюють багаторічні спостереження. Якщо враховувати й прилеглі ділянки природної рослинності, загалом у межах обстеження ідентифікували 53 види бджіл із п’яти родин: Apidae, Andrenidae, Megachilidae, Colletidae та Halictidae.
Що показали спостереження в посівах сої
За даними дослідження, присутність диких бджіл у соєвих полях може збільшувати масу зерна в середньому на 7%. Автори також підкреслюють роль збереження фрагментів природної рослинності навколо полів як чинника, що підтримує запилювачів і потенційно пов’язаний із виробничими показниками.
Хімічний захист і «невидимий фільтр» для корисної фауни
У матеріалі зазначається, що історично великомасштабне виробництво сої спиралося на інтенсивне застосування синтетичних інсектицидів і фунгіцидів широкого спектра дії, а ключовим обмеженням такого підходу є вплив на нецільові організми. Дослідники описують масові обробки як «екологічний фільтр» для корисної фауни та повідомляють, що статистично підтвердили цей ефект.
Дослідниця Embrapa Кармен Пірес пояснює, що на господарствах із високою інтенсивністю хімічного захисту різко знижується «вирівняність» (evenness) бджолиних угруповань — тобто рівномірність розподілу особин між видами. За її словами, інтенсивніший менеджмент був пов’язаний зі зменшенням різноманіття та домінуванням небагатьох видів, які, ймовірно, краще витримують стрес, тоді як більш спеціалізовані види переставали траплятися.
«Ділянка, яку інтенсивно обробляють хімією, може показати високу кількість комах під час швидкого підрахунку, але майже всі вони належать до одного стійкого виду. Функціонально культура стає “пустелею біорізноманіття”, вразливою та залежною від постійних штучних втручань», — пояснює Кармен Пірес.
Біоінпути та практики, що зменшують тиск на запилювачів
У публікації йдеться, що господарства, які інтегрували біоінпути (зокрема бактерії та гриби для біологічного контролю шкідників і удобрення ґрунту) та зменшили залежність від високотоксичних хімічних препаратів, змогли підтримувати більш збалансовані й функціонально різноманітні угруповання бджіл. Окремо зазначено, що перехід на біологічні продукти, класифіковані як Class IV за екологічним ризиком (низький ризик), зменшує ймовірність знищення диких бджіл і підтримує природні цикли.
Дослідники також звертають увагу на зв’язок із практиками, що мінімізують порушення ґрунту та зберігають мульчу на поверхні: за словами Кармен Пірес, це може захищати підземні гнізда бджіл безпосередньо в межах соєвого поля. У дослідженні зазначено, що близько 60% виявлених у південно-західному Гоясі видів будують гнізда в ґрунті.
«Коли трактори не руйнують їхні сховища і пестициди не проникають у ґрунт, ці бджоли можуть зберігатися від одного врожаю до наступного, готові запилювати наступне цвітіння», — каже дослідниця.
Ще один важливий штрих для практики: за даними зборів, 44,7% видів мали одиночний спосіб життя. На відміну від соціальних бджіл, яких можна утримувати у вуликах для «асистованого запилення», одиночні види залежать від екологічних умов на конкретному полі та в його околицях.
Роль фрагментів Серрадо поруч із полями
Дослідження описує фрагменти природної рослинності Серрадо, що межують із соєвими плантаціями, як екологічні «рефугіуми» для запилювачів. Зазначається, що зі збільшенням відстані від краю таких ділянок зменшувалися багатство видів і чисельність місцевих бджіл на квітках сої.
Збережені фрагменти, за висновками авторів, забезпечують постійне середовище існування, зокрема місця гніздування для 18% видів, які селяться в порожнинах стовбурів дерев, а також альтернативні джерела корму в періоди, коли соя не цвіте. Серед бджіл, зібраних у лісових фрагментах, найрепрезентативнішим видом названо Ceratina duplocarinata, тоді як у посівах сої переважав рід Dialictus.
Як збирали дані: пастки виявилися ефективнішими за сачки
Для підвищення точності обліку дослідники порівняли польові методики відбору. У роботі зазначено, що традиційні пан-пастки (pan traps), пофарбовані в синій колір для приваблення комах, виявилися ефективнішими для оцінки фактичного біорізноманіття, ніж активний відлов сачками.
- Усього в зразках зібрали 764 бджоли; 89% з них — місцеві бразильські види, 11% — Apis mellifera (африканізована медоносна бджола).
- Пан-пастки забезпечили 728 виловлених особин і дозволили ідентифікувати 33 види.
- Сачки зафіксували 7 видів.
Автори пояснюють, що використання лише сачків може занижувати оцінку видового багатства через щільність рослин у посівах і малопомітну поведінку дрібніших місцевих бджіл.
Контекст дослідження
У дослідженні, окрім Embrapa Genetic Resources and Biotechnology, брали участь науковці з Університету Бразиліа (UnB), Федерального університету Баїї (UFBA) та Федерального інституту Гоясу — кампус Ріу-Верді (IF Goiano). Робота є частиною проєкту Regenera Cerrado — партнерства між науковими установами, фермерами та компанією Cargill, яке оцінює вплив практик регенеративного землеробства на здоров’я ґрунту, а також на поширення шкідників і природних ворогів у виробничих зонах південно-західного Гоясу.