Фото: із відкритих джерел
Міжнародна команда під керівництвом Університету Ньюкасла (Австралія) секвенувала та порівняла геноми шести видів Salicornia — галофітної їстівної рослини, здатної рости в умовах високої солоності. Дослідники описали кандидатні гени та мережі, які можуть стати основою для селекції культур для засолених земель.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на сайт Global Agriculture.
Міжнародна група науковців під керівництвом Університету Ньюкасла (Австралія) секвенувала та порівняла геноми шести видів Salicornia — їстівної галофітної рослини, відомої як морська спаржа або самфір. Як повідомляється, робота допомогла сформувати перелік кандидатних генів, які потенційно можуть бути корисними для селекції продовольчих культур, здатних рости на землях із підвищеною солоністю, непридатних для більшості традиційних культур.
Дослідження опубліковане в Nature Communications 14 вересня 2026 року. Його очолила рослинна науковиця докторка Ванесса Меліно; у проєкті брали участь 24 дослідники з восьми країн. Зазначається, що п’ятирічну роботу профінансував Університет науки і технологій короля Абдалли (KAUST, Саудівська Аравія), де проєкт і зародився.
Чому Salicornia стала моделлю для вивчення солестійкості
Salicornia належить до галофітів — рослин, природно пристосованих до концентрацій солі, які є критичними для більшості сільськогосподарських культур. На відміну від підходів, що намагаються знайти один «ген солестійкості», команда застосувала порівняльну геноміку: секвенувала повні геноми шести споріднених видів і проаналізувала ДНК-зразки з 318 індивідуальних рослин, зібраних у солончаках і прибережних локаціях у різних частинах світу.
Що показало порівняння геномів
Порівняння геномів дало змогу простежити еволюційне розходження видів Salicornia та виділити гени, які стабільно асоціювалися із солестійкістю в межах групи, а не були характерними лише для окремих популяцій. Серед результатів — кандидатні гени, пов’язані з тим, як рослини «відчувають» зростання солоності в ґрунті навколо коренів, а також гени, залучені до метаболічних шляхів, що допомагають керувати стресом після його виявлення.
Ключовий висновок авторів полягає в тому, що солестійкість у Salicornia визначається широкою взаємопов’язаною мережею генів, а не невеликою кількістю «перемикачів». У матеріалі зазначено, що це може пояснювати, чому спроби переносити солестійкість у звичайні культури шляхом додавання одного-двох генів часто давали обмежений ефект.
Окремо підкреслюється масштаб відбору зразків: дослідники працювали з дикими популяціями на кількох континентах, а не в межах одного майданчика. Також, за описом, складання референсних геномів одразу для шести видів допомогло відокремити гени, ймовірно пов’язані саме із солестійкістю, від генетичних відмінностей між популяціями, не пов’язаних із цією ознакою.
Як це може застосовуватися в агровиробництві
Оскільки генетичну «архітектуру» солестійкості в Salicornia описано на рівні всього геному, у селекціонерів з’являється опорна база для двох напрямів роботи:
- Окультурення самої Salicornia як більш продуктивної харчової культури — з огляду на її їстівність і потенційну можливість зрошення морською водою або солоними стічними водами замість дефіцитної прісної.
- Пошук генів або генних мереж із нового каталогу, які в перспективі можуть бути використані для підвищення солестійкості традиційних культур на засолених ґрунтах.
У контексті Австралії університет також відзначив можливі застосування для поліпшення місцевих різновидів самфіру та для використання солоних стічних вод із басейну Муррей—Дарлінг як джерела зрошення для солестійкого виробництва.
Водночас у публікації наголошується: це базовий геномний ресурс, а не готовий агрономічний продукт. Повідомлень про польові випробування поліпшених різновидів Salicornia або про створення генетично модифікованих традиційних культур із перенесенням цих генів наразі немає; перехід від списку кандидатних генів до комерційного сорту зазвичай потребує років подальшої валідації та селекції.
Основні факти
- Секвеновано та порівняно геноми шести видів Salicornia.
- Проаналізовано ДНК 318 індивідуальних рослин із солончаків і прибережних локацій у різних регіонах світу.
- Виявлено кандидатні гени, пов’язані з «сенсингом» солі біля коренів і метаболічними шляхами відповіді на стрес.
- Автори описують солестійкість як результат роботи мережі генів, а не одного-двох ключових генів.
- Публікація: Nature Communications, 14 вересня 2026 року; проєкт тривав п’ять років.