Стрімке зростання вартості морських перевезень

За кілька тижнів ставки морського фрахту з українських портів піднялися з 42 до 54 доларів за тонну, що становить зростання майже на 29%. Такі дані наводив голова Федерації борошномелів Туреччини (TUSAF) Мехмет Месут Чакмак у інтерв’ю S&P Global. Паралельно зросли й ставки страхування воєнних ризиків — вони досягли позначки 2% від вартості судна.

Різкість цього скачка демонструє нестабільність ринку морських перевезень в умовах поточної геополітичної ситуації. Для кожної тонни экспортованої продукції це означає додаткові 12 доларів витрат — сума, яка перекладається по всьому ланцюгу поставок.

Причини зростання фрахтових ставок

Загострення обстановки у чорноморському регіоні

Головна причина подорожчання — атаки на портову інфраструктуру та морські судна. Ці інциденти змусили частину судновласників переглядати фрахтові угоди або взагалі скасовувати бронювання. Судновласники та логістичні компанії перестали розглядати маршрути через чорноморські порти як надійні, що значно скоротило пропропозицію та підвищило ціни.

Страхування воєнних ризиків

Зростання вартості страхування до 2% від вартості судна — це не косметичні видатки. Для великих суден з дорогим вантажем це може означати десятки тисяч доларів додаткових видатків на одне плавання. Це також впливає на загальну кальфікацію фрахту.

Вплив на українських аграріїв

За словами заступника голови Всеукраїнської аграрної ради Дениса Марчука, подорожчання логістики не залишається у сфері судновласництва. Витрати проходять весь ланцюг поставок і досягають поля — вони перекладаються на українського аграрія через зниження закупівельних цін на продукцію.

Масштаб проблеми видно при порівнянні з довоєнними показниками. До 2022 року логістика до чорноморських портів коштувала близько 30–40 доларів за тонну. Нинішні 54 долари — це фрахт з портів, які працюють під постійною загрозою. Альтернативні маршрути ще дорожчі: через західний кордон і румунські порти фрахт оцінюється у 70–85 доларів за тонну.

Проблема з Дунаєм

Альтернативна схема через перевалку у Констанцу має власну проблему — низький рівень води в річці. Баржі неможливо завантажити повністю, що автоматично збільшує собівартість тонни ще до того, як зерно потрапляє на морське судно. Це робить цей маршрут ще менш привабливим.

Попит на українське зерно: турецький фактор

Рекордний врожай в Туреччині

З іншого боку рівняння — попит. Туреччина у 2024 році отримала рекордний урожай пшениці обсягом 24 млн тонн. За таких запасів імпорт у поточному маркетинговому році може скласти близько 4 млн тонн. Остаточний обсяг залежатиме від внутрішніх цін, політики продажів Турецької зернової ради та обсягів експорту борошна.

Зміни в борошномельній промисловості

Борошномельна галузь Туреччини активно нарощує вивіз: на 2026 рік планується експорт 3 млн тонн борошна проти 2,345 млн тонн у попередньому році. Це дозволяє Туреччині розширювати свою присутність на ринках Африки та Близького Сходу, хоча конкуренція там посилюється.

Диверсифікація постачальників

Турецькі млини перебудовують власну закупівельну стратегію. Замість великих довгострокових контрактів вони переходять на коротші угоди з гнучкішим плануванням поставок. Паралельно розширюється коло постачальників за рахунок країн Балтії, Румунії та Болгарії.

Висока вартість фінансування позбавляє млини можливості формувати великі запаси заздалегідь. Доводиться купувати частіше й меншими партіями, що вимагає від логістичних компаній більшої гнучкості та, по факту, готовності працювати за нижчими маржами.

Роль чорноморського регіону

Незважаючи на поточні виклики, чорноморський регіон залишається основним джерелом пшениці для турецьких борошномелів. Це означає, що попит на українське зерно залишатиметься стабільним, однак за умови прийнятних цін.

Комбінація високих фрахтових ставок та конкурентного тиску з боку інших постачальників створює складний сценарій для українських виробників. Експортери мають балансувати між збереженням ціни конкурентною та покриттям зростаючих витрат на логістику.

Прогноз розвитку ситуації

Короткостроково очікується, що фрахтові ставки залишатимуться на підвищеному рівні. Універсального рішення поки немає — ні стабілізація обстановки в регіоні, ні значного покращення логістичної інфраструктури на західних маршрутах не відбулося.

Для українських аграріїв це означає необхідність адаптації до нових реалій: пошук оптимальних маршрутів, укладання гнучких контрактів та розрахунок на довгостроковий період стабілізації. Туреччина й далі залишатиметься важливим ринком збуту, але експортні ціни матимуть утримуватися нижче, аби залишатися конкурентними.