Фото: із відкритих джерел
Перші результати масштабних випробувань систем землеробства в Південній Австралії та Вікторії (2023–2025) свідчать, що «базові» сівозміни часто залишаються прибутковими, але альтернативи — зокрема з більшою часткою бобових — можуть не поступатися або й перевищувати їх за валовою маржею.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на сайт Global Agriculture.
У південному регіоні Австралії триває комплексне дослідження систем землеробства, яке порівнює найпоширеніші для конкретних зон сівозміни з альтернативними та новими варіантами. Проєкт фінансується GRDC і, за даними джерела, його очолює д-р Метью Ноулінг (Університет Аделаїди) у співпраці з місцевими радниками, агрономами та групами фермерів.
Випробування стартували у 2023 році й охоплюють сотні варіантів («treatments») на 9 майданчиках із різними типами ґрунтів у зонах із високим, середнім і низьким рівнем опадів у штатах Південна Австралія та Вікторія. Як «базову» систему для кожної локації беруть найтиповішу сівозміну, визначену місцевими фермерськими групами та дорадниками, і порівнюють її з альтернативами.
Що саме оцінюють у випробуваннях
Окрім фіксованих сівозмін, у дослідженні тестують і «адаптивні» (adviser-led) системи, де ротацію або рівень ресурсів можна змінювати залежно від сезонних умов. У межах сезону управлінські рішення (сорт, густота стояння, строки сівби) базуються на «кращих практиках», а також враховують контроль бур’янів, хвороб і шкідників.
Норми азоту (N) узгоджують із потенціалом урожайності та визначають за передпосівними тестами запасів ґрунтової вологи й азоту. Ефективність систем оцінюють за набором показників, зокрема за валовою маржею та економічною ефективністю використання води (economic water use efficiency) — тобто тим, наскільки результативно опади «перетворюються» на прибуток.
Перші підсумки 2023–2025 років: спільні тенденції
За даними джерела, перші три роки (2023–2025) були роками з опадами нижче середніх. Попри це, дослідники відзначають кілька повторюваних тенденцій у зонах із різним зволоженням:
- «базові» системи загалом добре показують себе за прибутковістю;
- адаптивні системи, якими керують дорадники, часто забезпечують високі значення валової маржі;
- подібної прибутковості можна досягати різними системами;
- фіксуються «ефекти спадковості» (legacy effects) — зокрема водні та азотні переваги після певних культур.
Приклади з майданчиків: ріпак, пшениця та бобові
У зоні високого зволоження на майданчику Streatham (південний захід Вікторії) базова сівозміна ріпак/пшениця була найприбутковішою. Водночас у випробуваннях, які, за даними джерела, проводила Southern Farming Systems, тестували інтеркропінг: ріпак і польовий горох вирощували разом у ротації з пшеницею без внесення сечовини (urea). Ця система показала добрий результат, хоча й мала додаткові витрати на післязбиральне сортування та очищення зерна.
У матеріалі зазначено, що в інтеркропі врожайність ріпаку була приблизно на 1 т/га нижчою, натомість отримували близько 1,6 т/га польового гороху. За словами д-ра Ноулінга, це дозволило суттєво не втратити виручку та зекономити на азоті, оскільки не потрібно було «підживлювати монокультуру ріпаку».
У зоні низького зволоження на майданчику Manangatang (Northern Mallee, Вікторія) базова система сочевиця/пшениця/пшениця також дала високий прибуток. Водночас валові маржі були дуже близькими між різними варіантами — у середньому різниця становила лише близько $30/га на рік. Серед порівнюваних систем були як частіші ротації із сочевицею (сочевиця/сочевиця/пшениця та сочевиця/пшениця), так і безперервна пшениця.
Де альтернативи перевищили «базу»
У зоні середнього зволоження на майданчику Hart (Mid North, Південна Австралія), який, за даними джерела, адмініструє Hart Field Site Group, альтернативна система перевищила базову за прибутковістю. Базова сівозміна сочевиця/пшениця/ячмінь у середньому забезпечила $340/га на рік, тоді як найвищу середню річну валову маржу ($399/га) за три посушливі роки дала система з більшою часткою сочевиці — сочевиця/пшениця/сочевиця/ячмінь.
Джерело зазначає, що сочевиця не лише була прибутковою сама по собі, а й додала значну цінність наступному ячменю (+$450/га). Особливо це проявилося у 2024 році: після сочевиці в ґрунті залишалося більше доступної вологи (+18 мм) і азоту (+49 кг N/га). Додаткова волога, за даними матеріалу, підвищила врожайність ячменю в середньому на 1,1 т/га, а фіксація азоту зменшила потребу в сечовині, що дало економію витрат.
Прибуток і ризик: не завжди компроміс
Окремо в матеріалі наголошується: подібні рівні прибутковості в різних системах на кількох майданчиках можуть означати більшу гнучкість для стратегічних рішень щодо сівозміни. Також у Hart за три роки вищі валові маржі від більшої частки сочевиці супроводжувалися меншою варіабельністю прибутків між роками — тобто зростання прибутку не обов’язково означало зростання ризику.
Що далі в дослідженні
Д-р Ноулінг застерігає, що висновки наразі сформовані на основі трьох посушливих сезонів, і команда хоче перевірити, чи збережуться тенденції за сприятливіших умов. У подальшій роботі також планують глибше оцінювати можливі компроміси між прибутковістю, надійністю та показниками сталості, зокрема викидами парникових газів.
Паралельно дослідники збирають дані про ґрунтову вологу, азот і динаміку хвороб щороку, щоб краще пояснити механізми, через які різні системи показують різні результати. Також, за даними джерела, команда запрошує фермерів і дорадників пропонувати системи, які варто протестувати в межах випробувань.
Для агровиробників практичний висновок із перших результатів полягає в тому, що навіть у посушливі роки кілька різних сівозмін можуть забезпечувати близькі фінансові результати, а включення бобових здатне давати «післядію» у вигляді додаткової вологи та азоту для наступної культури — з потенційним зменшенням потреби в азотних добривах.