Фото: із відкритих джерел
Збір італійського інжиру з «нульовим залишком» під брендом Il Fico Lucano у регіоні Базиліката розпочався раніше звичного терміну, але стартові обсяги поки обмежені. Якість плодів оцінюють як добру, а ключовим фактором сезону залишаються погодні умови.
Про це повідомляє сайт Аграрії разом з посиланням на Freshplaza.
У Базилікаті (Італія) стартував збір інжиру з «нульовим залишком» під брендом Il Fico Lucano — приблизно на десять днів раніше, ніж зазвичай. Про це повідомив Антоніо Віто Анкона, представник організації виробників Ancona (O.P. Ancona). За його словами, попри ранній початок, початкові обсяги наразі невеликі, але виробництво поступово виходить на повну потужність.
Учасники організації загалом вирощують інжир на площі 70 га. Попит на внутрішньому та зовнішніх ринках, за оцінкою виробників, залишається стабільним, а поточні обсяги легко його покривають. Ціни, як зазначається, відповідають рівню минулого сезону.
«Цього року біологічний цикл інжиру суттєво прискорився. Зазвичай збір починався близько 15 серпня, а цього сезону — приблизно на десять днів раніше. Однак цей старт не має вводити в оману: ранній початок не означає автоматично великого врожаю. Наразі кількості обмежені, але виробництво поступово виходить на повну потужність», — пояснив Антоніо Віто Анкона.
Погода — ключовий ризик для якості та лежкості
Виробники підкреслюють, що підсумок сезону значною мірою залежить від погоди, адже інжир є дуже делікатним продуктом. Серед основних ризиків називають грози, град і високу вологість.
«Надмірна вологість може швидко погіршити якість і термін зберігання інжиру. У деяких випадках краще відкласти збір, щоб уникнути комерційних суперечок», — додав він.
Критичним періодом для сезону в O.P. Ancona називають проміжок від середини серпня до кінця вересня. За сприятливої, переважно сухої погоди збір може тривати до кінця вересня або початку жовтня.
Куди постачають інжир
Організація виробників постачає продукцію на внутрішній ринок Італії (зокрема до Падуї, Верони, Мілана, Бергамо, Болоньї, Турина, Удіне, Генуї, Местре, Парми, Ріміні та Тревізо), а також на зовнішні ринки. Серед європейських напрямків найбільшим ринком названо Німеччину; також важливими залишаються Франція, Бельгія та Нідерланди.
Ставка на місцевий екотип і «транспортні» сорти
За словами Антоніо Віто Анкони, виробнича стратегія поєднує два підходи: збереження регіональної ідентичності та адаптацію до вимог сучасної дистрибуції.
«З одного боку, в основі виробництва — місцевий екотип, який вирощують у регіоні понад 35 років і цінують за органолептичні властивості та зв’язок із традиціями. Але його більша делікатність обмежує здатність витримувати тривале транспортування. З іншого боку, запровадження сортів турецького походження відповідає комерційним і логістичним потребам: вони мають вищу механічну стійкість і краще переносять далекі перевезення, що допомагає розширювати географію збуту та забезпечувати лежкість, потрібну великим роздрібним мережам», — зазначив він.
Для агровиробників і трейдерів цей кейс показує, наскільки в сегменті делікатних фруктів ранній старт сезону не гарантує високих обсягів, а управління збиранням і відвантаженням фактично прив’язане до вологості та ризику опадів.